До 140-річчя від дня народження Зінаїди Серебрякові в Бібліотеці-філії № 17 для людей з порушенням зору - виставка «Перша леді живопису» та інтерактивні бесіди с читачами про цю дивовижну художницю. Вона була однією з перших жінок-художниць, чиє ім’я здобуло міжнародне визнання. Її стиль впізнаваний одразу: тонкі лінії, витончена гра світла і тіні, прониклива душевність портретів. 

Зінаїда Серебрякова походила з відомої творчої династії Бенуа-Лансере, де мистецтво було сімейною традицією. Її дочка згадувала: «Ми всі ні в кого не вчилися, і мама ні у кого не навчалася. Як тільки дитина народжується, їй дають у руки олівець, і ми одразу малюємо.» 

Серебрякову називали російською художницею, у Франції вважали своєю, але сама вона завжди залишалася душею українкою. Народившись 12 грудня 1884 року в маєтку Нескучне на Слобожанщині, вона ніколи не втрачала зв’язку з рідною землею. До революції життя художниці довгі роки було пов'язане з Харковом: сюди вона часто приїжджала з Нескучного. Саме в нашому місті у 1915 році харків'яни одними з перших побачили її картину «Жнива».

У лихі революційні часи овдовіла Зінаїда Серебрякова разом із чотирма дітьми та старенькою мамою переїхала  до   Харкова,  знявши три кімнатки та засклену тераску  у домі по вул. Конторській, 25.  Саме на цій терасі Зінаїда Євгенівна написала своїх дітей  «На терасі у Харкові» та  груповий портрет «Діти за картковим будиночком». (Стативко, М. Дворик Зинаиды Серебряковой [Электронный ресурс] / М.Стативко, С.Пилипенко. - Режим доступа:http://belinskogo.kh.ua/patio_zinaida_serebryakova.html)

У 2017 році у селі Нескучне місцеві жителі вирішили увічнити пам'ять художниці. І самотужки відкрили культурно-історичний центр пам'яті родини Лансере — Бенуа — Серебрякових у будівлі колишнього сільського клубу, експонати для якого  збирали всім Харковом. У будівлі колишнього сільського клубу з'явилися дві зали музею, в яких вирішили увічнити пам'ять знаменитої художниці Зінаїди Серебрякової.

Це було її місце сили, її натхнення. «До біса мені ваші Чайковські, Григоровичі, Ермітаж, Рембрандти, театри, Нібелунги, вечори, обіди, гості <…> хочу в Нескучне, в Нескучне!» – писала Зінаїда.

Влітку цього року зруйнували її музей у селі Нескучне… Та не знищили її безцінну спадщину: від пронизливих автопортретів до картин, що оспівують красу простого життя. 

Повнометражного художнього фільму про неї на жаль немає. Однак в нашій бібліотеці читачі можуть подивитися документальний фільм «Зінаїда Серебрякова. Доля художниці». Цей фільм досліджує її життя та творчість, включаючи ранні роки в Україні, тяжкі випробування революційних часів і життя в еміграції.