Саме тут, у західних районах Харківщини, можна не тільки відпочити на природі або сходити на екскурсію, а й прогулятися в розкішних садибах, на власні очі побачити оригінали картин Пікассо та Малевича й пересвідчитися, що за солоною водою їхати до моря зовсім необов’язково.

 

У Нововодолазькому районі обов’язково завітайте до села Рокитного. Там знаходиться садиба поміщиків Куликовських – розкішний палац, збудований у XVIII столітті в стилі російського класицизму. Будівлю розташовано на мальовничому тихому березі біля ставка. У 1805 році за наказом голови сімейства Куликовських, Михайла Матвійовича, поруч із садибою збудували храм на честь небесного покровителя хазяїна земель – Архангела Михаїла. За легендою, Куликовський, не маючи достатніх коштів для зведення храму, розібрав другий поверх свого розкішного будинку, щоб отримати необхідний матеріал для завершення будівництва. У 1936 році Архангело-Михайлівський храм було закрито за наказом Радянської влади – знесено огорожу та дзвіницю. Наступного богослужіння довелося чекати аж до 1991 року – саме тоді храм повернули громаді. Тоді ж у храмі було проведено капітальний ремонт і реставрацію. Неподалік від храму – братська могила солдатів, які загинули в часи Великої Вітчизняної війни в боях за визволення села Рокитне.

 

У Новій Водолазі не можна оминути Будинок дитячої та юнацької творчості. Саме тут працює відомий народний фольклорно-етнографічний колектив «Вербиченька». У Будинку дитячої творчості юні таланти опановують і вдосконалюють техніку писанкарства та виготовляють різноманітні національні обереги й талісмани. У цій же будівлі розташовано етнографічний музей краєзнавства, в якому зібрано численні експонати, які розповідають про уклад Слобожанщини минулих років. Їх було знайдені під час експедиції на землях Харківщини.

 

А в мальовничій місцині села Мелихівка будь-хто може потрапити в минулі часи та відпочити в стародавній хаті. На хуторі зеленого туризму «Вороняча слобідка» вам запропонують проживання в хаті-мазанці або в дерев’яному зрубі з гасовими лампами та справжніми лежанками. Олена Чередниченко кожного літа відвідує цікаві місця Харківщини, і «Вороняча слобідка» їй сподобалася одразу. «Коли потрапляєш до хутора, одразу ж переносишся на декілька століть назад. До того ж, тут передбачено чудову програму для відпочивальників: можна покататися верхи й навіть розслабитися у справжній руській бані. Ось тільки приїжджати сюди краще всією родиною або ж дружньою компанією, тим паче й будиночки розраховані на вісім чоловік», – радить Олена. У«Воронячій слобідці» кожен знайде для себе відпочинок до вподоби. Тут можна порибалити, покататися на велосипеді, відпочити на ставку й навіть пройти курс з виготовлення народних оберегів.

 

Жителі району з гордістю розповідають про розвиток гончарства у краї, а найстаріші гончарі розкривають навіть деякі зі своїх секретів. У Валках для найдопитливіших проводять майстер-класи, де навчають азам гончарської справи. А в селі Шарівка можна завітати до садиби гончара Бориса Цибульника, де також навчають ліпленню.

 

Найбільше жителі Валківського району пишаються пам’яткою садово-паркового мистецтва – парком «Старомерчицьким», де знаходиться садиба поміщика Шидловського, збудована в 1776–1778 роках. На території парку, що простягся неподалік від річки Мерчик, ростуть дуби, клени, липи й сосни. У саду – монументи фамільних надгробків і пам’ятник главі сімейства Шидловських. До садиби можна потрапити через кам’яні ворота, прикрашені скіфською скульптурою. Також на території маєтку розташовано два флігелі й амбар. Садиба у Старому Мерчику – одна з найдавніших на Харківщині, вона є пам’яткою перехідного періоду від стилю бароко до класицизму.

 

У Мерчицькому лісництві «мешкають» дуби-велетні, вік яких сягає понад 150 років. Рекордсменом є черешчатий дуб, який «відсвяткував» своє 250‑річчя.

У Валківському районі багато водоймищ, що сподобається рибалкам і любителям відпочинку на воді. У самих тільки Валках знаходиться три великі ставки. А між Шарівкою та Паньківкою – цілий каскад водоймищ. Станіслав Касьянов є затятим рибалкою і вже давно визначився з улюбленим місцем. «Рибалити мені подобається в самих Валках або поряд з містом. Єдина проблема в тому, що до більшості водоймищ маршрутні автобуси не ходять, тому доводиться користуватися власним транспортом», – ділиться Станіслав. – Найчастіше я приїжджаю рибалити на ставки Бурякове та Водяна Балка. Єдина проблема – біля цих водоймищ немає ґрунтових доріг, тому в дощову погоду тут досить важко проїхати».

 

Є чудові водоймища й у Мерчиках: Старому та Новому. Каскад ставків простягається на десятки кілометрів. До того ж, тут є всі основні види риб, які водяться на Харківщині.

 

Затриматися в Краснокутському районі тільки на декілька годин не вийде, адже тут є на що подивитися. Зачарує своєю красою Краснокутський дендропарк, заснований Іваном Назаровичем Каразіним. Крім величезної кількості різноманітних рослин вам зустрінуться дерев’яні фігури казкових персонажів, наприклад, Русалки, Баби-Яги та Змія Горинича. Марина Клімова, мешканка Харкова, закохалася у парк з першого погляду: «Як тільки опиняєшся в парку, одразу ж відчуваєш, наскільки тут свіжіше, ніж у місті, повітря. Далі звертаєш увагу на різноманітні рослини. А їх тут чимало». Ще одна принада місцини – наявність альтанок зі столами, де можна перекусити на природі. Як розповіла Марина, у дендропарку є можливість замовити екскурсію, але можна й прогулятися по території самостійно.

 

Закоханим парам також сподобається в парку, адже там є Острів кохання. Існує прикмета, що двоє закоханих, які провели всю ніч на Острові, проживуть разом довге й щасливе життя.

 

Ще одна дивовижа – так звані «Співаючі тераси». Це садові тераси, укріплені стінами з цегли, які влаштовано в селі Городнє. Їхня особливість полягає в унікальному акустичному ефекті, при якому сила звуку посилюється в декілька разів. Мешканці Городнього розповідають, що у вітряну погоду складається враження, наче самі тераси видають звуки, створюючи ефект тихого співу. Сам комплекс – це фруктовий сад, що нагадує величезний амфітеатр. Його створення ініціював цукрозаводчик Харитоненко. Тоді в саду вирощували екзотичні види дерев. Кажуть, що тут співав сам Федір Шаляпін, але підтвердження цієї історії немає.

На землях Краснокутського району тече річка Мерла. У ній водиться багато видів риби, у тому числі окунь, щука та головень. На значній частині Мерла заросла травою та водоростями, але наявні й відкриті місця, де можна займатися риболовлею.

 

А в селищі Володимирівка розташовано садибу «Наталіївка», яка належала родині Харитоненків. Садиба знаходиться у мальовничому куточку і ніби підноситься над річкою Мерчик. Біля покоїв доньки Харитоненка Наталії чатують дві статуї унікальних левів ( у світі налічується всього три пари таких скульптур). Одного з левів зроблено сплячим – він мав охороняти дівчину в царстві снів, а другий пильнував Наталію вдень.

 Після революції садибу «Наталіївку» було перетворено в спеціалізований протитуберкульозний санаторій.

 

У Володимирівці ще можна побачити невисоку однокупольну церкву з дзвіницею, збудовану в стилі псковсько-новгородських церков. Зовнішні стіни церкви прикрашено шістнадцятьма рельєфними розетками із зображенням святих та декоративним орнаментом.

 

Неможливо залишити поза увагою Пархомівський художній музей, який вражає унікальними експонатами не тільки мешканців Харківщини, а й увесь світ. Музей створив місцевий учитель історії Афанасій Лунєв у 1955 році. Тоді він передав закладу колекцію унікальних книг. Ініціативу Лунєва підтримали його учні, які ходили селом та питали у жителів унікальні ікони для музею. Згодом найбільші музеї СРСР передавали до Пархомівського музею найцінніші витвори мистецтва.

 

На сьогодні Музей має унікальну колекцію картин Рєпіна, Малевича, Пікассо, Рембрандта, Гогена, Шевченка. Щорічно Пархомівський художній музей відвідують до 25 тисяч туристів. Сюди приїжджали поціновувачі мистецтва з різних країн Європи, зокрема, з Німеччини та Франції.

 Кегичівський район також має чудові місця, які можуть привабити туристів. Тим, хто цікавиться історією рідної землі, необхідно відвідати музей у селищі  Чапаєве. Споруду, в якій розташовано музей, було збудовано понад сто років тому, а в ньому самому налічується більш ніж три тисячі експонатів. Також у місті розповідають, що краєзнавчий музей начебто відвідував відомий композитор Михайло Глінка.

 

 У Кегичівському районі протікає шість річок. Найбільші з них – Оріль, Берестова й Багата. Також тут є 156 ставків. Найпопулярніше водоймище, яке привертає увагу туристів – Солоне озеро біля села Антонівка. Вода в ньому така ж солона, як і морська. Знаходиться водоймище в чистому полі. Цікаво, що на відстані одного кілометра є ще одне озеро – прісне, чистою джерельною водою.

 

 Однією з найвизначніших історичних пам’яток на Кегичівщині є турецький вал із земляними укріпленнями сімнадцятого століття, що в селі Парасковія. А в центрі села Бесарабівка в 1995 році було відкрито пам’ятник найвідомішому українському гетьману Богдану Хмельницькому.

 

На Кегичівщині засновано шість заказників місцевого значення. Один з них – ентомологічний, з цікавою назвою «Вшивий», можна відвідати біля села Антонівка. На його території мешкає ряд видів, занесених до Червоної книги України, серед яких вусач земляний хрестоносець, сколія степова, джміль вірменський та махаон.

 

На Зачепилівщині гостям району також не доведеться нудьгувати. Наприклад, можна подивитися на Миколаївську церкву, яка знаходиться в селі Орчик. Споруда відноситься до пам’яток архітектури XIX століття. Церква майже повністю збудована з дерева, цегляний тільки цоколь. Споруду прикрашено дерев’яним різьбленням.

 

Тим, хто хоче познайомитися з історією Зачепилівських земель, сподобається екскурсія до історико–краєзнавчої музейної кімнати, що знаходиться у самому селищі Зачепилівка. Зокрема, тут можна дізнатися про «механізм» ткацької народної індустрії та ознайомитися з такими ремеслами як гончарство та обробка дерева. Велика кількість експонатів розповідає відвідувачам про часи Великої Вітчизняної війни.

 

Колись до маєтку в селі Гранкіно, який належав Герману Карловичу Конраді, приїжджав Петро Чайковський. Брат видатного композитора, Модест Ілліч, виховував глухонімого сина хазяїна маєтку Миколу. Композитор нечасто гостював у брата, але саме тут він створював свої шедеври, зокрема, працював над оперою «Мазепа» та третім концертом для фортепіано з оркестром. Нині Гранкіна немає – тепер землі маєтку входять до складу села Олександрівка. Але жителі місцини шанують пам’ять великого композитора. Про це свідчить пам’ятник Петру Чайковському, зведений у селі.

 

У Зачепилівському районі знаходиться й унікальний заказник «Руський Орчик». Тут мешкає велика кількість рідкісних видів птахів, деякі з них занесено до Червоної Книги.

Жителі Зачепилівщини відзначаються доброзичливістю та гостинністю. Якщо ви завітаєте до однієї з садиб, щоб відпочити, вам обов’язково запропонують найсмачніші страви української та російської кухні.

 

Волкова, К. Чим здивує туриста Західна Харківщина [Електронний ресурс] / К.Волкова .