Новини та
Український поет-шістдесятник і журналіст Василь Симоненко — пішов із життя у неповних 28 років.
«Чесний і чистий, він нагадує велику рибу, яка радісно вискочила з води, вхопила свіжого повітря, сп’яніла від кисню свободи, затріпотіла на березі довіри і затихла…» - писав літературознавець Микола Жулинський високо оцінюючи творчість Василя Симоненка.
За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга – побачила світ тільки після його смерті.
Його поезії, які допускалися до друку, коригувалися, «приводилися до норми». Відомо, те що «офіційні» рядки поезії «Любове грізна! Світла моя муко! Комуністична радосте моя!» в авторському варіанті звучали по-іншому: «Любове світла! Чорна моя муко! І радосте безрадісна моя!». І це не єдиний випадок цензорської «допомоги».
Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — «поетом з гірських Шевченкових долин», а сам Симоненко про свій поетичний стиль говорив: «Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди».
Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі. «Ми настільки були враженими силою його віршів, що назвали видавництво «Смолоскип» імені Василя Симоненка. Ми не підозрювали, що в Україні можлива така творчість», – згадує директор видавництва Осип Зінкевич.
І сьогодні його поезія зачаровує, приваблює. До того ж, читачі Бібліотеки-філії № 17 для людей з порушенням зору мали змогу почути влучне слово поета. Слухали живий голос Василя Симоненка: https://www.youtube.com/watch?v=0Chru3ccqII
Наприкінці 1980-х років до творчості Симоненка звернулася американська співачка українського походження Квітка Цісик — вона записала пісню на вірш «Лебеді материнства».
Читачі бібліотеки - шанувальники творчої спадщини поезії Василя Симоненка мали змогу доторкнутися й до пісенної спадщини поета. https://www.youtube.com/watch?v=NtRQfp5tLsY
