«Минуле і сучасне рідного краю». Так називається цикл краєзнавчих заходів, які будуть проводитись бібліотекою-філією № 22 у 2025 році. Любителі краєзнавства мають можливість познайомитись з краєзнавчим фондом нашої бібліотеки, відвідати тематичні краєзнавчі години. На сторінці бібліотеки на сайті та у фейсбуці ми будемо знайомити вас з цікавими фактами з історії рідного краю, його культурних цінностей.

Перша розповідь буде присвячена статті читачки нашої бібліотеки, доцента, біохіміка Ємельяненко Світлани Михайлівни, що надрукована у новій, 56-й, збірці наукових статей «Культурна спадщина Слобожанщини: Історичне краєзнавство. Культура і мистецтво». Світлана Михайлівна добре знайома читачам бібліотеки. Вона брала участь у роботі Клуба цікавих зустрічей, проводила бесіди про здоровий спосіб життя, була автором і ведучою зустрічі в форматі «жива книга», присвяченій відомій харківській артистці Валентині Михайлівні Сухаревій.

У статті «Мій театрально-концертний Харків» Світлана Михайлівна ділиться своїми спогадами про післявоєнну відбудову нашого міста, його театрально-концертне життя. Пропонуємо до вашої уваги декілька уривків:

«В Харкові того часу працювали два драматичних театри, театр опери i балету, музичної комедії, філармонія, театр естради i мініатюр. Пізніше були відкриті театри ляльок i юного глядача.»

«Харківська публіка відзначалася високою культурою, любов’ю до справжнього мистецтва. Тому видатні діячі всіх видів мистецтва приїжджали в наше місто дуже часто. Незважаючи на багато життєвих проблем, зали для глядачів були заповнені.  Вважалося, якщо харківський глядач ухвалив – це справжній успіх. В театрі імені Т. Г. Шевченка грали видатні актори, а режисери ставили спектаклі в кращих традиціях  української драматичної сцени. Назву корифеїв театру: М. Крушельницький, І. Мар’яненко, Л. Сердюк, Д. Антонович, Л. Тарабаринов, В. Чистякова, Р. Колосова, С. Чибисова, П. Куманченко, М. Покотило. Леонiд Биков почав свою багатогранну театральну кар’єру в театрі української драми. Деякий час в театрі працював авангардний режисер А. Жолдак, спектаклі якого викликали протилежні відгуки глядачів i критиків.»

 

«В моїй пам’яті назавжди залишилися артисти  театру російської драми В. Сухарева та її чоловік В. Розен. Мене пов’язувала з ними багаторічна дружба. Учасниця Другої світової війни, одна з провідних актрис театру, Валентина Михайлівна стала для мене еталоном мужності, стійкості, любові i відданості своїй професії. Пам’ятаю спектаклі за участю Валентини Михайлівни i Володимира Давидовича. При зустрічах зi старими театралами неодноразово чула їх захоплені відгуки про роль Марії Стюарт у виконанні В. Сухаревої. Незадовго до відходу з життя Валентини Михайлівни я взяла у неї інтерв’ю, в якому вона, якщо узагальнити дуже коротко, сказала про величезну роль театру в суспільстві.»

«В сусідньому зі мною будинку (Сумська, 49) в одній кімнаті великої комунальної квартири разом з мамою, бабусею i дідусем пройшло дитинство одного з найвидатніших піаністів світу В. Крайнєва. Я добре його знала, тому що в цій квартири жила моя подруга Валя, i ми чули як Вовочка (так його звали) грає на фортепіано. Пізніше я слухала Володимира Всеволодовича за роялем філармонії.»

 

«У 1991 році Україна стала незалежною державою. Величезна національна, історична, філософська, літературна, музична, театральна спадщина почала відкриватися перед ученими i діячами культури. Вийшли  із забуття праці українських істориків, філософів, письменників, громадських діячів, композиторів. Розширилися зв’язки України з зарубіжними творцями нашого національного надбання. Харків у розвитку цього напрямку вийшов на одне з перших місць.»

 

«Україна відроджувалася i розвивалася, але все обірвалося 24 лютого 2022 року віроломним нападом Росії на Україну. Харків як прикордонне місто опинився в небезпеці, але чинив опір, жив i працював. Були визначені певні надійно безпечні місця для проведення культурно-масових заходів, таких як концерти, вистави, виставки, лекції, бесіди, за що харків’яни  висловлюють велику вдячність. Особливо хочу відмітити концертну діяльність солістів театру опери i балету О. Старикової, В. Козлова, Д. Маклюка, Ю. Форсюк, В. Коваль, Є. Лисицького, О. Золотаренка, С. Замицького, Ю. Антонової, Ю. Кудрявцева, С. Леденьова, а також музикантів i хористів за ретельно підібраний репертуар, високу майстерність у поєднанні з любов’ю до глядача. У безпечному залі театру відбулися опери «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, «Травiата» Д. Вердi, «Кармен» Ж. Бiзе, «Весiлля Фiгаро» В.-А. Моцарта.»

 

«Мої знайомі з інших місць проживання запитують: «Як це можливо у такій небезпечній та непередбаченій обстановці?» А я відповідаю: «Так, у нашому місті-герої це можливо». Спогади неможливо вистроїти у пряму лінію. Вони виникають спонтанно i також зникають. Тому іноді в них відсутня чітка хронологічна послідовність оповідання i неможливість охопити всю повноту театрально- концертного життя Харкова. Але в цілому можу сказати, що Харків був i залишається для всіх харків’ян центром тяжіння i любові до всіх аспектів його життя.»

 

Більш детально про театральне життя нашого міста ви можете дізнатись із статті С. М. Ємельянової у збірці «Культурна спадщина Слобожанщини: Історичне краєзнавство. Культура і мистецтво» №56 за 2024 рік.

Дякуємо Світлані Михайлівні за цікаві спогади і за збереження історії театрального Харкова.