Немає, мабуть, такого куточка в Україні, де б не чули імені Остапа Вишні, його веселих усмішок, іскрометних гуморесок, гострих фейлетонів і сатиричних памфлетів. Адже письменник є неперевершеним майстром сміху. Його гострий і в той же час добрий гумор залучав читачів різного віку.

Для нього було справою честі працювати для народу й в ім'я народу. І хоча була в нього дуже важка доля, але й після десяти років каторги не перестав він «усміхатись»...

У постаті Остапа Вишні поєдналися внутрішня доброта і відчайдушність, патріотизм і співпережиття, ніжність і трагізм. Він пережив заслання і переслідування, смерть дружини і нерозуміння сина. Він усміхався і залишався вірним — собі, рідним і державі!

До 135-річчя від дня народження великого сміхотворця у Бібліотеці-філії № 22 зустрілись поціновувачі його творчості. Під час літературної години для них було презентовано лекцію-публікацію з рубрики #Невідоме_про_відомих та представлена виставка його творів.

Велику цікавість читачів викликали маловідомі цікаві факти з біографії Остапа Вишні:

Письменник не просто так створив «Мисливські усмішки». Він із дитинства любив полювати. Із собою Остап Вишня завжди брав свого улюбленого пса Гая, запас їжі…але дичину приносив рідка. Навіть навпаки: на зиму щедрий гуморист купляв сусідським дітям синичок та щигликів, а навесні разом із малечею випускав їх.

Є кілька версій, чому Павло Губенко взяв собі псевдонім «Остап Вишня»:

«ягідний» псевдонім був доказом любові до твору М. Гоголя «Тарас Бульба»; письменник просто любив поласувати ягодами, а також поважав творчість Шевченка (де йдеться про вечірню ідилію, хрущів та запах вишеньок); ім’я та псевдонім були обрані завдяки своїй милозвучності.

Із 1907 року працював фельдшером в царській армії, згодом – у хірургічному відділені лікарні Південно-Західної залізниці. Але ця робота не приносила йому такого задоволення, як написання гуморесок. Тому хлопець займався самоосвітою і в 1917 поступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Але замість журналістики присвятив себе поліпшенню настрою українського народу.

У 1933 році письменника звинуватили в контрреволюційній діяльності та тероризмі. Він ледве врятувався від розстрілу. Близько 10 років життя Остап Вишня провів у концтаборах, де сильно зіпсував своє здоров’я. У той час його підтримувала лише друга дружина Варвара Маслюченко. Більшість друзів відвернулися, знайомі з родиною навіть не віталися.

 Але згодом свою письменницьку діяльність не кинув.

У концтаборі письменник не впадав у відчай. Розраду він знаходив у настільній грі. Зараз його онучка Мар’яна Євтушенко шанобливо зберігає шахи з хліба, виготовлені в колонії.

Після повернення з заслання отримав квартиру № 21 у будинку письменників РоЛіт, що у м. Києві (нині за адресою вул. Б. Хмельницького, 68). Саме там одного дня у жовтні 1955 року зібралися вірні друзі гумориста, щоб підтримати. Дружина з дочкою плакали, а Остап Вишня говорив:

«У мене сьогодні найщасливіший день у житті, а вони, бачите, плачуть».

Того дня Павло Губенко отримав судове рішення про те, що кримінальна справа, яка у 1933 ледь не забрала життя сміхотворця, припинена за відсутністю складу злочину.