У жовтні на честь вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця в Україні відзначається День української писемності та мови. До свята Центральна міська бібліотека підготувала інформаційно-літературну годину «Мова, наша мова — літ минулих повість», де відвідувачі послухали вірші різних авторів, що оспівують красу української мови та застерігають нас від її занепаду, дізналися про її ймовірний вік, багатство і унікальність лексики.

До заходу була оформлена книжкова виставка, на якій представлена література містить відомості про дослідження і дослідників української мови, про її тисячі років розвитку і століття утисків, про археологічні знахідки, відкриття і втрати письмових артефактів. Декілька поличок виставки присвячені першим письмовим пам'яткам вітчизняної літератури — графіті та стінописам, рукописам невідомих авторів, «Слову про Ігорів похід», вікопомному літопису «Повість минулих літ» і його автору Нестору. Книги на них унікальні не тільки за текстовою ознакою, але й викликають у публіки захват від багатства розкішних ілюстрацій.

Цікаве про українську мову:

За дослідженнями вчених, наша мова почала формуватися приблизно в Х тисячолітті до н.е. Тому походження деяких слів української мови треба шукати не в російській, німецькій чи грецькій мовах, а в санскриті. Доведено, що у санскриті більше тисячі українських слів, вживаних і донині. Науковці виділяють в українській мові три наріччя: північне (або поліське), південно-західне та південно-східне. Найархаїчніші риси зберегло північне наріччя. Уявіть собі: в селах на півночі Чернігівщині або Київщини іноді можна почути звуки або слова, вживані ще до часів Київської Русі! А ще в цих селах й досі можна почути дифтонги уо (куонь, вуоз) та іе (хліеб, піеч), що побутували якраз у часи Київської Русі, але в решті регіонів до XVII—XVIII століття поступово перейшли в і (кінь, віз, хліб, піч). Офіційно першими задокументованими словами нашої мови можна вважати «мед» та «страва». Саме вони в 448 році були занотовані Пріском Панійським, істориком із Візантії, який записав їх, перебуваючи в гостях у Аттіли, провідника гунів, чий табір тоді був на теренах сучасної України.

Кінець ХІ і початок ХІІ століття — це час завершення формування основних особливостей української мови і початок нового етапу її історії. Коли вона у народно-розмовному варіанті набула переважно всіх притаманних їй рис. «Повість врем’яних літ». Цей твір є головним джерелом вивчення стародавньої історії України, а його мова незаперечно свідчить про українську — розмовну мову княжої Руси-України, починається зі слів: «Літописець Руский с Богом починаєм». І далі українська лексика ллється у тисячолітньому тексті суцільним потоком: «хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря… «Брате, не тужи», «отерся віхтем», «ти єси отець нам всім», «поча тужити Володимир», «любити і хвалити», «Святослав посади Ярополка в Києві»…

До скарбниці фактажу у темі давності української мови додався ще один незаперечний доказ — Галицько-Волинське Євангеліє ХII століття. Мова манускрипту свідчить про тисячолітню тяглість української мови. Бо у тексті Євангелія представлено сотні слів і мовних форм сучасної української мови. І жодного з російської. Отже, стародавні руські тексти засвідчують тисячолітню історію української мови.  Щодо орфографії українська мова перевищує навіть найскладнішу у світі — монгольську. А все через те, що у XVIII та ХІХ століттях українці використовували понад 50 різних систем письма. Українська мова посідає приблизно 25 місце в рейтингу найуживаніших мов світу. Для 37 млн осіб вона є рідною, а загалом нею володіють приблизно 45 мільйонів осіб з усього світу.

На конкурсі краси мов у Парижі в 1934 році українська зайняла третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. А за мелодійністю українська мова зайняла друге місце після італійської. Першим букварем, який був виданий в Україні, став «Буквар» («Азбука»), надрукований Іваном Федоровим (Федоровичем) у Львові в 1574 році. До нашого часу зберігся лише один оригінальний примірник, знайдений у Римі, який зараз знаходиться в Гарварді (США). Найдавнішою українською піснею серед відомих нам є «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?». Вона була включена до граматики Яна Богослова. А всього за різними даними дослідники нараховують близько 200 тисяч народних пісень, створених українською мовою. Літературною мова була визнана лише наприкінці XVIII століття — після першої публікації «Енеїди» Івана Котляревського в 1798 році. Саме через це його й називають зачинателем української літератури.

Багатство мови доводить такий факт: «Короткий словник синонімів» містить 4279 синонімічних рядів, найдовший ряд — 108 синонімів має слово «говорити», а слово «бити» має 45 синонімів. І. П. Котляревський у своїй незабутній «Енеїді» використав приблизно 40 синонімів до слова «йти». В українській існує три форми майбутнього часу: проста, складна і складена. Майбутній час першої особи однини недоконаного виду в українській має іншу форму без префікса: знатиму, говоритиму, робитиму тощо. Сучасна українська мова налічує понад 256 тисяч слів, що робить її однією з найрозвиненіших у світі за кількістю лексем. Найповніший словник української мови налічує 20 томів! Це свідчить про багатство лексики та можливість передавати широкий спектр емоцій та понять. Українська включена до списку мов, які успішно розвиваються. За останній час вона поповнилася ще декілька сотнями нових слів.  Найбільший шар словникового запасу української мови становить саме українська лексика. Тому таких слів, як багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня, не знайти у жодній іншій мові.

До збагачення рідної мови також доклалися деякі метри української літератури. Ось перелік слів встановленого авторства:

Іван Котляревський: несамовитий та угамуватися;

Михайло Старицький: мрія, майбутнє, байдужість, завзяття, темрява, пестливий, привабливий;

Леся Українка: провесна, промінь;

Олена Пчілка: мистецтво, переможець, променистий, палкий, нестяма;

Іван Франко: отвір, привид, чинник;

Тарас Шевченко: високочолий, вогняний, мордуватися, почимчикувати, фортеця;

Іван Нечуй-Левицький: самосвідомість, світогляд, стосунок, перепона, квітник, сміливість;

Григорій Квітка-Основ’яненко: буденний, перемагати;

Леонід Глібов: бурмотати, пожовкнути, соромно.

Таким чином, як і колись, зараз животвориться нова мова в новому суспільстві з любові та натхнення. Тож йдемо до омріяної волі, бо ми народжені перемагати!