Харків’яни, які під час війни тимчасово перебувають в Ужгороді, охоче беруть участь в усіх заходах, що проводить Центральна міська бібліотека, яка вже другий рік тісно співпрацює з культурно-освітніми закладами Закарпаття. 

Маленькі харків’яни, які вимушено переїхали до Ужгорода через війну, сумлінно навчаються в закладах освіти міста, активно долучаються до усіх шкільних та позашкільних заходів, але дуже сумують за рідним містом, за своїми навчальними закладами, за улюбленими вчителями та друзями. А ще вони мріють повернутися до мирного Харкова, до його сповнених дитячим сміхом парків та скверів, до своїх шкіл та садочків, до рідних будинків з затишними та квітучими дворами…

Щоб підтримати у ці сумні часи своїх маленьких земляків Центральна міська бібліотека запропонувала їм взяти участь у конкурсі літературних мініатюр «Вдалечині від рідного дому». 

Конкурс літературних мініатюр «Вдалечині від рідного дому» Центральна міська бібліотека Харкова провела разом із Національною спілкою письменників України, який був приурочений до Міжнародного дня захисту дітей.

В конкурсі літературних мініатюр взяли участь 48 маленьких харків’ян, які усі були відзначені членами журі грамотами та подяками. А переможницею конкурсу літературних мініатюр «Вдалечині від рідного дому» стала учениця харківської гімназії № 144 Настя Немченко з оповіданням «Живу з мрією на повернення в рідне місто».

Добре пам’ятаю як ми під обстрілами їхали з Північної Салтівки до Південного вокзалу, як у переповненому потязі прямували на Західну Україну. В потязі було дуже багато людей, плакали діти, не вистачало ні місць, ні повітря. Ми їхали і їхали, зупинки були довгими, годинами лунала повітряна тривога…

Приїхали до Ужгороду вранці, було холодно, вологе повітря пронизувало наскрізь. Волонтери привезли нас з мамою, бабусею та дідусем до гуртожитку де ми нарешті змогли спокійно заснути.

Мені було дуже сумно. Я ходила по вулицях чужого міста, жила в чужій будівлі, спілкувалася з незнайомими дітьми… і дуже хотіла додому.

Так пройшли два місяці. Одного дня мама сказала: «Настюша, до Ужгороду приїхала надзвичайна жінка, яка працює в Центральній міській бібліотеці Харкова. Вона привезла сюди нам частинку нашого міста. Всеукраїнський щорічний літературний конкурс «Людина. Доля. Епоха.» буде проходити в Ужгороді!».

Ми відразу побігли за олівцями та фарбами. Я малювала наш Центральний парк, Дзеркальний струмінь, сад Шевченка, зоопарк, свій двір, свою гімназію та своїх друзів… Настрій був чудовим, а коли я дізналася про свою перемогу в конкурсі в номінації «Світ у дитячих руках. Образотворче мистецтво» я зраділа так, як не раділа від початку війни.

А потім Ганна Анатоліївна Абрамова, бібліотекар Центральної міської бібліотеки Харкова, організовувала для маленьких харків’ян виставки малюнків, разом із дитячою бібліотекою Ужгорода проводила цікаві літературні заходи та екскурсії.

Я відчувала у чужому місті присутність свого рідного Харкова. Рік минув дуже швидко… І ось Ганна Анатоліївна запропонувала мені разом з хлопчиком з Ужгорода стати її помічниками в проведенні літературного свята та нагородження переможців Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.» 2023 року.

Звичайно були репетиції, багатоденні клопоти та турботи, але ми були радісні та щасливі!

Літературне свято було чудове, приїхало багато гостей з різних областей України, було багато цікавих виступів, а коли залунала пісня «Ми харків’яни» – харків’яни співали, танцювали та плакали. 

Я зрозуміла одне – де би ми не знаходилися, де б не жили, не працювали, не навчалися – ми завжди відчуваємо себе харків’янами і дуже хочемо повернутися до рідного міста!