24 листопада 2023 р. 

 

 

 

 

Міжнародний жіночий клуб духовного спілкування «Лада» сьогодні об’єднує талановитих жінок з 12 країн світу. Скільки ж сил, енергії та любові було покладено за для того, щоб наш жіночий клуб став відомим та шанованим об’єднанням зі своїм творчим конкурсом «Грані майстерності» та літературно-художнім альманахом «Я – жінка…». А створювали цей грандіозний проект чудові, небайдужі жінки з активною життєвою позицією. 

Ніна Лебеденко – одна з найдорожчих перлин нашого клубу, вона з перших днів його створення активно долучилася до роботи, приділяючи велике значення дієвій допомозі у розкритті творчого потенціалу сучасної жінки, звертаючи увагу на її проблеми, її внутрішній світ, на її надії та мрії…

Пані Ніна щиро любить життя, її переповнює бажання зробити цей світ яскравішим, світлішим. Талановита поетеса, цікава жінка, турботлива мама та бабуся – вона завжди усім допоможе, підтримає, подарує тепло своєї душі і щирість свого серця.

Перегортаючи сторінки поетичних збірок Ніни Лебеденко, розумієш, що так писати може людина з щирим серцем і відкритою душею…

Хто вона, ця жінка, яка вона? Сильна і лагідна, мудра і щира, яка здатна вислухати, порадити, тихою молитвою відвести усі біди, відігнати смуток…. Вона – Жінка-Берегиня, яка може бути тільки у нас, тільки в Україні. Її не зламати, не зігнути, вона завжди вистоїть, розквітне вродою та душевною красою, пригостить добрих та щирих людей, зачарує українською піснею, що ллється з самого серця… Така вона вже є – кохати, так щиро усім серцем, без хитрощів та брехні, працювати, так віддано, справно. Її творчу душу  не можуть стримати буденні грати, вона птахом рветься на волю, проникливими віршами відкликаючись на важкі події, на страшні випробування клятої війни, на красу природи, на щирі людські почуття…

Літературній Харківщині Ніна Лебеденко добре відома як талановита українська поетеса, член Національної спілки письменників України, літературного об’єднання «Третій цех» та Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада», а ще і як талановита майстриня декору та флористики, чиї роботи демонструвалися на багатьох виставках.  

Літературно-художній альманах «Я – жінка…» давно став візитною карткою   жіночого клубу, з його авторами добре знайомі шанувальники жіночої поезії і прози в багатьох країнах світу.

Твори Ніни Лебеденко, переможниці багатьох літературних та творчих конкурсів, завжди були прикрасою нашого альманаху, вони цікаві, очікувані і мають великий успіх у читачів. Вражають своєю силою вірші про Україну та наш рідний Харків, заворожують потаємною красою рядки про кохання, дарує радість пейзажна лірика, викликають усмішку жартівливі вірші про кумедні витівки кумів… Для авторки не буває незначних тем, незначних віршів, її поезія – відбиток різнобарвного життя у часовому просторі.

Талановита поетеса вразила своїми творами і літературне Закарпаття – члени журі Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.», який на час війни було перенесено в Ужгород, одностайно визнали її переможницею конкурсу в номінації «Мій героїчний Харків». Дуже високо оцінив майстерність Ніни Лебеденко і відомий закарпатський поет, член Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України, заступник голови Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі. Особливо відзначив відомий митець красу і водночас складність дивовижних сонетів Ніни Лебеденко, які авторка майстерно сплела в чудові літературні вінки, створені за усіма правилами класичного сонету.

Від усієї літературної спільноти Ужгороду Василь Густі запросив відому харківську поетесу до Закарпаття, на зустріч з нею чекають і провідні літератори, і читачі бібліотек, і студенти-філологи…

Чудові поезії Ніни Лебеденко не владні рокам, вони несуть людям добро, не тільки огортають теплом, а й мусять думати та діяти… 

«Чи ми обираємо собі долю, чи доля обирає нас – невідомо, але, що судилося – обов’язково здійсниться, якщо наполегливо йти вперед…»  – впевнена мудра жінка, талановита поетеса, наша сучасниця Ніна Лебеденко. 

 

Я, сидячи в бабусі на колінах,

частенько слухала про те, що вже війна

скінчилася давно, і всі сумлінно

плекали радість, бо пройшла вона.

 

Бабуся говорила все правдиво:

« Дві донечки лишилися з семи,

бо смерть і голод в ті часи ходили.

Морози дужі, та страшні ш зими

 

була орда, ота фашистська люта

свавілля, що чинила навкруги.

Не маючи і гадки про спокуту,

знущалися трикляті вороги».

 

Мені  бабуся голову пригладить:

«Не бійся» – каже – «Вже панує мир!».

«Оте  минуле, будь воно неладне,

пройшло давно. Рости і в щастя вір».

 

І я жила на Харківщині милій.

Навчалася, дружила і росла,

і журавлів я проводжала в вирій,

й плела вінки на луках край села.

 

Усе було неначе в казці, дійсно.

Ніхто із нас і гадки вже не мав,

що ворог знов зруйнує рідне місто,

і мирний день, мов квіточку злама.

 

Застогне знову мати - Україна,

бо ворогом їй стане «старший брат».

Міста він перетворить на руїни

жорстокіше ніж той фашистський кат,

 

що проклинала так моя бабуся.

Я стала вже бабусею сама.

Я за онука й за дітей молюся,

щоб не зламав їх долі сатана.

 

За кожен ранок щиро вдячна Богу!

Нехай врятують Вищі Сили всіх!

Молюся я за нашу Перемогу, 

щоб швидше залунав дитячий сміх!

 

А зараз я, як і усі, боюся,

коли літак – винищувач кружля,

і згадую тебе, моя бабуся,

бо знов від бомб здригається земля.

 

 

 

В далеких землях невідомих

усі, хто виїхати зміг.

Та ми з тобою, Харків – вдома!

Замість весни мороз та сніг.

 

А бомбардують нас відверто – 

ніхто не зна, куди впаде…

Всього лиш раз можливо вмерти,

але важливо, як і де.

 

Моя сусідка молоденька

розвозить хворим провіант.

Двох діточок чарівних ненька,

є хист у неї і талант.

 

І страх також, як всім властивий,

і сльози давлять уночі,

бо з «Градів» ллють страшенні зливи

й відсутнє слово «відпочинь».

 

Знайти з країни можна вихід,

щоб від страхіття утекти.

Ми разом, Харків, серед віхол

в часи нещадної біди!

 

Хай небайдужим, мужнім, щирим

благословення із небес

На землю зійде світлим миром,

щоб дух війни навіки щез!

 

 

Чи знадобиться ще мені

оте, що з радістю робила?

Земля в вогні. Душа в вогні.

Здається, якось, вже не сила.

 

Не до роботи й не до всіх

розваг і сценок театральних.

В минулому лишився сміх.

Життя спускається на гальмах.

 

У небі літаки гудуть

і вибухи у ріднім місті.

З тобою Харків я, я тут!

За тебе я молюсь Пречистій.

 

Зі мною поруч мій онук

сидить у сховищі при свічці.

Вгорі винищувача звук

безглуздо так кремсає вічність.

 

А очі хлопчика блищать.

До мами тулиться дитина.

А скільки маминих хлопчат

у цій страшній війні загине?

 

Та зупиніть жахіття це,

хоч хтось, у кого влада й розум!

Хай - Завтра - вже війни кінцем

настане в докір всім прогнозам!