Літературний конкурс «Людина. Доля. Епоха.» визначає талановитих українців

Олена Бондарчук народилась, живе і працює в нашому рідному Харкові. Дуже любить це величне місто одинаків інтелектуалів, торговців, студентів, художників, письменників, пенсіонерів, футбольних фанатів та… голубів перед Покровським собором. 

Олена – любляча дружина, турботлива матуся, бабуся чотирьох онуків… Її велика дружня родина – це надійна фортеця, де завжди панує розуміння та любов. І хоча сьогодні клята війна розкидала родину по різних країнах та містах – рідний дім чекає на скору зустріч – обійме, вислухає, порадить…

А ще талановита жінка – обдарована  літераторка, що має легке перо та творчу вдачу. Творів у Олени не багато, але вони так потрібні сучасному читачеві бо вони допомагають знайти відповіді на якісь важливі для душі питання, підштовхують до дій, торкаються серця, нагадують про щось важливе, розвіюють сумніви, а іноді викликають добру усмішку. 

На літературну діяльність Олену благословив Сергі́й Семе́нович Іваню́к, літературний псевдонім – Сергій Оксéник; український письменник, літературознавець, журналіст, критик і перекладач, кандидат філологічних наук, один із відроджувачів і ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри літературознавства. Він охрестив її «цікавою жіночкою» на практичному занятті курсу письменницької майстерності у Харкові, де жінка навчалась. Курс зібрала Litosvita навесні 2017 р.

Коли Олена прочитала йому своє оповідання «Старе радіо» та, сором’язливо, спитала, чи можна їй писати до людей, бо НАПИСАНЕ СЛОВО, то велика відповідальність?  Він сказав, що «не тільки можна, а й потрібно, бо тобі є що сказати людям». Олена йому повірила… і недарма.

У 2019 році Олена Бондарчук бере участь в літературному конкурсі «Людина. Доля. Епоха.», який з 2011 року проводить Центральна міська бібліотека ім. В. Г. Бєлінського, і в номінації «Поезія» посідає 2 місце.

Карантинні обмеження внесли деяку паузу в літературне життя Харкова, не дали змогу уважно слідкувати за творчим життям обдарованих харків’ян. А війна, здавалося, зовсім поставить крапку в усіх наших творчих планах…

Но, в 2022 році знайшли можливість провести літературний конкурс «Людина. Доля. Епоха.» і надали шанс обдарованим українцям представити на розгляд журі свої твори. Приємною новиною стала участь в конкурсі 2022 Олени Бондарчук, яка представила свої прозові твори. Авторка отримала високу оцінку професійного журі і стала переможницею в номінації «Проза».

В 2023 році конкурс стає Всеукраїнським щорічним літературним конкурсом «Людина. Доля. Епоха.». Для Олени Бондарчук конкурс стає не просто переможним, вона знов перемагає в номінації «Поезія», а й доленосним – її твори не просто відзначені журі, їм надали високу оцінку, а на саму авторку чекає літературна спільнота Ужгороду.

Приїзд Олени Бондарчук був плідним – авторка не тільки взяла участь в урочистому нагородженні переможців літературного конкурсу, вона мала змогу взяти участь в творчих зустрічах, в роботі круглого столу «Жінки України – шляхами до Перемоги», що проходив в Ужгородській публічній бібліотеці, в роботі круглого столу в Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України, яка розглядала проблеми сучасної української літератури. 

Емоційним і зворушливим був виступ Олени Бондарчук, вона висловила впевненість в тому, що українська література щороку збагачується яскравими творами молодих авторів, які цікаві сучасному читачеві не тільки в Україні, а й і в усьому світі. Змістовними та цікавими були бесіди талановитої авторки з заступником голови Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василем Густі, з відомим письменником, доктором історичних наук, професором Ужгородського національного університету, автором книги «Історія Закарпаття в персоналіях» Сергієм Федаком, з літератором та перекладачем Сергієм Паньком, директором Всеукраїнського державного видавництва «Карпати» Віктором Браславецем. 

Олена Бондарчук друкувалась у літературному альманасі «Я – жінка…», у журналі «Березоль», у збірці видавництва «Смолоскип». Але ж цього, звичайно, дуже мало для того, щоб надати змогу українському читачеві ознайомитися з творчим доробком талановитої авторки.

Ми щиро бажаємо Олені Бондарчук творчого натхнення і з нетерпінням чекаємо на її цікаві і розумні книжки. 

 

 

Ранок? Ні. Я лише чекаю… 

Забагато шоколаду!

Навіщо вийшла з ритму буднів до ірисів Ван Гога?

До кого йшла й навіщо зупинилась?

Ще п’ять хвилин й настигне порожнеча

Та, що по владі дивних чаклунів

Торкається залізом скроні та долонь.

Питання нетактовні й недоречні.

Вони не судять.

Лише кидають карти послідовно хаотично по зеленому сукні.

Вони, заплутав коди сенсів літерами чисел,

Летять через світи у синьожовтокраснобілому авті

Вхопившись за увагу

Стомлених очей до клавіатури переходів, світлофорів,

До вічних тактів музик

Раз два три, раз два три, раз… 

Вони не можуть зупинятись! 

Навіщо ж зупинилась ти? 

Навіщо ж зупинився ти?

Ти намагавсь, їм, дивним, нетутешнім щось довести?

А ти?

Злякалась долі жовтих квітів, застиглих часом в рамі на стіні? 

Чом видираєш власним криком з затиснутого горла слово НІ? 

Й не намагайся, СвітЕ! 

Знову полетить їм, чародіям, лише фальшиве ТАК

У тактах  музик раз два три!

Як майстерно ці фальшноти

У павутинні свят 

У вечорі доріг 

Висмоктують ущент вологу з літніх жовтих квітів

Та позначають

Значать зморшками роки на рідному обличчі

Дітей та друзів 

Коханих й не коханих

Створивши їм, з усмішкою,  цю хибну маску небуття.

ТИ бажаєш вийти зовсім ?

Чи йти?

А той?

Вирішуй швидше! 

Тактів небагато.

Так довго мовчазна стояла 

Навпроти їхнього високого СТОВПА

В очікуванні свят?

Він також десь просив світами світло.

Лиш нишком, подумки ви, обидва,

Їм кидали питання й ганяли вперто гамми у пітьмі.

Тепер лишень питання часу

Та кількох швидких і точних рухів 

До відповідей 

До буття

Де знов можливі ще всі дотики долонь 

Тепло 

Де скроня навік позбудеться 

Торкання металевій згуби й забуття. 

В життя повтори без кінця. 

 

НОВИМ ІМ’ЯМ їм стало

Странник!

У мові калиновій такого імені нема. 

Коли загуглити те слово,  машина викидає казна що.

Зміст сутності і імені зникає

Руйнується невидимій рукою,

Як та  картинка в анімації з  піску.

Странник!

Якщо перед руйнацією вберегти

Сховати, розділити слово навпіл

Уява у калейдоскопі сенсів

Розкриє таємницю дивних місць 

Де знову разом 

Були?

Й ніколи не були?

Та залишається ще Нік

Сучасне та  вразливе ім’я-позначка у світі віртуальних слів

З нових, непізнаних світів

В яких відсутні 

Дотики живого до живого!  

У ритмі блюзу викочувалось сонце. 

Смак?

Нота?

Рух у середині життя застиг!

Як ти, як він

Життя завмерло

Схилилося  Ван Гогу .

Вже?

Йди!

Іду… 

Іди…

Минають  п’ять хвилин!

Хвилюй, хвилюйся… 

Замисли шлях

Хай безкінечно бачать ВОНО й  ВОНИ!

Хай у зневірі 

Вслухають, відчують та чекають 

На  нову мелодію любові  із тактів вічних  раз два три.

О!

Ні!

Не на мелодію очікуйте, шановні!

На симфонію любові 

У нескінченному живому хвилюванні крові

Наших тіл та душ живих.

Прощання та прощення неможливі

Без захвату розумними очима.

Без спалахів весни посеред вічної зими.