Новини та
Харків’яни продовжують розповідати про свої враження.
Ніна Лебеденко, відома харківська поетеса та письменниця, в своїх віршах передала увесь жах обстрілів та бомбардувань мирних харків’ян, руйнування будинків, вулиць, парків та садів… Це дуже страшно, коли наші діти в 21ст. ховаються в підвалах від бомб...
Ольга Андрус відома харківська поетеса з принциповою громадянською позицією. Вірші поетеси – патріотичні, красиві, цікаві… Сьогодні, як ніколи, поезія Ольги Андрус потрібна харків’янам, бо вона сильна, вільна, щира як усі українці.
Ніна Лебеденко
Я писала вірші про війну, що була в 40-х роках 20ст. Я ніколи не думала, що таке жахіття доведеться побачити і мені в 21ст.
Я слухала в дитинстві про війну
Я, сидячи в бабусі на колінах,
частенько слухала про те, що вже війна
скінчилася давно, і всі сумлінно
плекали радість, бо пройшла вона.
Бабуся говорила все правдиво:
«Дві донечки лишилися з семи,
бо смерть і голод в ті часи ходили.
Морози дужі, та страшні ш зими
була орда, ота фашистська люта
свавілля, що чинила навкруги.
Не маючи і гадки про спокуту,
знущалися трикляті вороги».
Мені бабуся голову пригладить:
«Не бійся» – каже – «Вже панує мир!».
«Оте минуле, будь воно неладне,
пройшло давно. Рости і в щастя вір».
І я жила на Харківщині милій.
Навчалася, дружила і росла,
і журавлів я проводжала в вирій,
й плела вінки на луках край села.
Усе було неначе в казці, дійсно.
Ніхто із нас і гадки вже не мав,
що ворог знов зруйнує рідне місто,
і мирний день, мов квіточку злама.
Застогне знову мати - Україна,
бо ворогом їй стане «старший брат».
Міста він перетворить на руїни
жорстокіше ніж той фашистський кат,
що проклинала так моя бабуся.
Я стала вже бабусею сама.
Я за онука й за дітей молюся,
щоб не зламав їх долі сатана.
За кожен ранок щиро вдячна Богу!
Нехай врятують Вищі Сили всіх!
Молюся я за нашу Перемогу,
щоб швидше залунав дитячий сміх!
А зараз я, як і усі, боюся,
коли літак – винищувач кружля,
і згадую тебе, моя бабуся,
бо знов від бомб здригається земля.
І сльози давлять уночі
Цього вірша я присвячую своїй сусідці Оленці Крикун, матері двох діточок, яка щодня розвозить обіди та все необхідне літнім людям та хворим, не зважаючи на обстріли.
В далеких землях невідомих
усі, хто виїхати зміг.
Та ми з тобою, Харків – вдома!
Замість весни мороз та сніг.
А бомбардують нас відверто –
ніхто не зна, куди впаде…
Всього лиш раз можливо вмерти,
але важливо, як і де.
Моя сусідка молоденька
розвозить хворим провіант.
Двох діточок чарівних ненька,
є хист у неї і талант.
І страх також, як всім властивий,
і сльози давлять уночі,
бо з «Градів» ллють страшенні зливи
й відсутнє слово «відпочинь».
Знайти з країни можна вихід,
щоб від страхіття утекти.
Ми разом, Харків, серед віхол
в часи нещадної біди!
Хай небайдужим, мужнім, щирим
благословення із небес
На землю зійде світлим миром,
щоб дух війни навіки щез!
За тебе я молюсь Пречистій
Чи знадобиться ще мені
оте, що з радістю робила?
Земля в вогні. Душа в вогні.
Здається, якось, вже не сила.
Не до роботи й не до всіх
розваг і сценок театральних.
В минулому лишився сміх.
Життя спускається на гальмах.
У небі літаки гудуть
і вибухи у ріднім місті.
З тобою Харків я, я тут!
За тебе я молюсь Пречистій.
Зі мною поруч мій онук
сидить у сховищі при свічці.
Вгорі винищувача звук
безглуздо так кремсає вічність.
А очі хлопчика блищать.
До мами тулиться дитина.
А скільки маминих хлопчат
у цій страшній війні загине?
Та зупиніть жахіття це,
хоч хтось, у кого влада й розум!
Хай - Завтра - вже війни кінцем
настане в докір всім прогнозам!
Ольга Андрус
***
Бойтесь, плачьте, трепещите.
Ваш предел и ваш порог.
Выбор дан был, не взыщите,
всякий выбрал то, что смог.
Что призвали? Ожидали
справедливости в войне?
Так война не святы дали,
мрак, таящийся на дне.
Мрак ползет не разбирая
ты призвал или не ты,
сколько грешников у края
и невинных у черты.
Бога в сердце отыщите.
Смеет тот, кто духом смел.
Плачьте, бойтесь и просите
изменить земной удел.
***
Рождена я на Диком поле,
где любили предки мои.
Их мятежная жажда воли
бродит хмелем, кипит в крови.
Будоражит попутный ветер,
у порога ждет конь гнедой.
Позабыв обо всем на свете,
я умчусь от земли родной.
Оставляю чужие судьбы.
Ранит сердце прощальный плач.
Умоляю, не обессудьте,
быстроногий уносит вскачь.
Буду мчать за вином свободы,
много дней, не смыкая глаз.
Я вернусь непременно, чтобы
напоить свободою вас.
***
Ночь распластала тени крыл,
но замерла ослабевая,
прощально лунный диск застыл,
печаль струится вековая.
И тяжкий час почти минул.
Тьма растворится отступая,
осталось несколько минут:
всё шире лента голубая.
Луч солнца изменяет цвет
всего – от края и до края.
Я тихо падаю в рассвет,
в объятьях неба замирая.
***
Жмутся к земле тяжелые тучи,
Машут деревья ветками голыми,
Солнца пробился тоненький лучик,
Разворковались парами голуби.
Серое небо морщится в луже,
Запах тревожит чувственной свежести.
Ветер весенний головы кружит.
Даже вороны каркают с нежностью.
На островках под стаявшим снегом
Травы пробились первые, ранние.
Город заждался, в городе этом
Ты и я ожиданием ранены.
***
В тишине необозримой,
в колокольных голосах
так прекрасны cерафимы,
так велики небеса.
Ощути в созвучьи терций
всю торжественность любви:
чувствуй, думай, слушай сердцем,
сердцем трепетным живи.
И увидишь – в этом небе,
в злато-синей глубине
каждый день творят молебен
о твоей земной судьбе.
***
Безумно рыдает старуха.
Осколки, снаряды, стекло.
Я в мыслях своих далеко
и мир этот слышу в пол-уха.
Всё чувствую, воспринимая
с нездешней, другой стороны.
События четче видны,
как будто прозрела слепая.
Слезами предательски душит.
Так цель непреложно проста:
Земля станет снова чиста,
негодное Міру разрушит.
***
Вонзается в сердце горе,
въедается в землю порох.
Тревожны сирены “скорых”,
им криками птицы вторят.
А ветер играет тучей,
по небу мячом футболит.
Устала душа от боли
и хочется доли лучшей.
Войной в двадцать первом веке
заставят всех ненавидеть?
предстать в неприглядном виде?
Любовь убьют в человеке?
Пусть пляшут ночные тени.
Пусть небо рвут вспышки молний.
Любовью сердца наполним
и Мир навсегда изменим.
***
Пора понять, как бесконечно долго
мы были по-младенчески слепы.
Взрослея, осознаем чувство долга,
поймем, что человек не часть толпы.
Настанет время творческих исканий,
война, борьба другой получат смысл:
война – идей, со старым – битва знаний,
и ярче солнца засияет мысль.
Уйдут из жизни хаос, страх, разруха,
мелодию сердец вдохнем в эфир.
Земля покроется цветами духа….
И красота опять спасет наш мир.
***
Любовь – и вечность, и мгновенье,
пронзительная тишина
души уставшей воскресенья.
Над ней не властны времена.
Как ветер на рассвете в плавнях,
она не даст сердцам уснуть.
Любовь – и музыка, и тайна,
молитвы пламенная суть.
