Виховуємо гідну особистість

 

5 лютого в Центральній міській бібліотеці ім. В. Г. Бєлінського відбувся круглий стіл Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» за темою «Виховуємо гідну особистість». У рамках роботи круглого столу відбулося обговорення важливої проблеми – виховання підлітків в родині.

 

Президент Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» Ганна Абрамова привітала жінок і оголосила програму зустрічі.

Виступ відповідальної секретарки Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада», відомої харківської поетеси, письменниці та перекладачки Леонтини Красношапки викликав в жіночих серцях багато емоцій, бо вона розповіла про свою роботу з дітьми-сиротами в одному з інтернатів Харкова. Леонтина Миколаївна прочитала своє оповідання «Цілий вік», яке змусило жінок нашого клубу не тільки обговорити проблеми виховання підлітків в родині, а й і розробити план дієвої допомоги молодим родинам на 2022 рік.

 

 

 

Вік. Сто років? Століття? Чи може просто життя, відпущене кожному? Багато це, чи мало? «Ой, як повзе час! Коли вже я виросту?» - бідкається майже кожна дитина. Молодість наївна і водночас запальна й самовпевнена – взяти якомога більше! І зараз же! Негайно! Віддавати? То буде потім. Коли ще та старість?!! Ще встигнеться!

 

Минають дні, місяці, роки... Чи все ми встигаємо зробити вчасно? Я маю на увазі не вчасно прокинутись, піти на роботу й таке інше. Йдеться про наші почуття, стосунки, взаємовідносини. Вчасно помітити, вчасно сказати, вчасно підтримати, вчасно подякувати. Щоб потім не дорікати собі. Ми згадуємо добрим словом своїх близьких, знайомих, сусідів, вчителів, яких вже немає серед нас. А скільки разів ми їм висловлювали нашу вдячність за життя? Боялись зурочити? Щоб вони не запишалися? А потім ображаємось, що молодь неуважна до нас буває...

 

Григорій Сковорода вважав, що треба вчити дітей вдячності. Звірятко, вигодуване штучно, що не знало мамчиної опіки, або ласки вихователя, буде поганою мамкою. Вчені вже давно це довели. Рівень виховання справжньої людини має бути набагато вищим за хоч і не просте в наш час – нагодувати, одягти, взути. «Чого вас тільки в тій школі вчать? Куди тільки дивляться ті вчителі?». Часто можна таке або подібне почути на вулицях. Але ж, шановні, дітей не роздають зі школи на виховання в сім’ї, а навпаки! А чи завжди вдома діти бачать позитивні приклади для наслідування?

 

А діти ростуть. І ось вони вже дорослі. І це вже наше спілкування з ними на роботі. Наше оточення на вулицях, в магазинах... Це вже суспільство. А потім – життя нашої країни, наша старість, життя наших дітей й онуків.

Тож давайте всі разом подумаємо: чого ми прагнемо? Чи переважать на терезах Життя добро, увага, вдячність? Яким буде наступний вік залежить від нас. Від кожного з нас. Нелегко щось робити. Ще гірше – переробляти. Пам’ятаймо про це!