5 грудня  2021 Григору Тютюннику виповнилося б 90 років. Йому ж не судилося прожити навіть 50…  Пішов з життя 6 березня 1980 року, підтвердивши свої слова: «З любові і муки народжується письменник – іншого шляху в нього немає». Цю думку Григір Тютюнник озвучив у статті «Світла душа», якою відгукнувся у 1979 році на 50 – річчі  В. М. Шукшина. З цим російським письменником наш Григір відчував глибоку спорідненість – духовну та професійну: у обох було непросте життя, непересічний характер, обидва були майстрами невеликих оповідань. Мабуть, ця спорідненість дала право Тютюннику перекласти українською новели Шукшина. Напевне, саме ця спорідненість дала змогу Василеві Шкляру сказати: «Його (Григора Тютюнника) іноді називали українським Шукшиним, хоча з такою ж мірою справедливості Шукшина можна було б назвати російським Григором Тютюнником». Тютюнник ніби малює словами, його оповідання хочеться перечитувати багаторазово, бо їхня емоційна наповненість, художня витонченість викликають відповідний спалах і в душі читача, сприяючи пізнанню свого власного «Я», свого національного коріння, без якого українська людина не може існувати. Жити, працювати в епоху пізнього соцреалізму і не бути соцреалістом – таке вдавалося небагатьом письменникам. Григору Тютюннику вдалося. Напевне, його правдива, «незахищена» (за словами брата) душа не витримала зіткнення з дійсністю, і він вирішив піти з життя…