Мені подобається ця людина! Я перечитала багато спогадів про нього. Вони суперечливі до парадоксальності. Шут або пророк? Головна тема суперечок сучасників. Але навіть негативні відгуки говорять про непересічність цієї людини. Мені подобається ця людина, в ньому багато якостей, які свідчать про силу його особистості! Якостей, які я хотіла б мати. Але писати про нього так само складно, як і про його п'єси, занадто велика непересічність!

 

Втім, він і сам про себе писати не любив. «Все автобиографии лгут – причем не случайно, а преднамеренно… Ведь надо быть отпетым негодяем, чтобы при жизни обнародовать всю правду, и не только о себе самом, но и о своей семье, друзьях, коллегах, и, наоборот, только ангел во плоти сохранит истину для потомков, тщательно утаивая ее до тех пор, пока не останется никого, кто мог бы ее опровергнуть, – утверждал Шоу в своей автобиографии. – Со мной никогда не происходило ничего невероятного. Если кто и нарушал однообразное течение моей жизни, то это я сам, точнее, мои книги и пьесы. Прочтите их, поставьте на сцене, и вы узнаете мою биографию. Все остальное – бесконечная череда завтраков, обедов, ужинов, снов, пробуждений, умываний – словом, самых заурядных вещей».

 

У нього і зовнішність була неабиякою. Ось як, наприклад, описує його Карел Чапек: «Бернард Шоу — огромного роста, худой, прямой, с виду похож не то на Господа Бога, не то на весьма злокозненного сатира, который за свое тысячелетнее существование утратил все слишком естественное. У него белые волосы, белая борода и очень розовая лысина, нечеловечески ясные глаза, большой воинственный нос; в нем есть что-то рыцарское, напоминающее Дон-Кихота, что-то апостольское и что-то позволяющее относиться с иронией ко всему на свете и в том числе к самому себе. Я никогда в жизни не видел существа более необыкновенного»

Бернард Шоу - один з визнаних світових інтелектуалів, але у нього не ладилося з навчанням, на уроках він просто нудьгував, а свою освіту «здобув» сам. В першу чергу за допомогою книг. І став найбільш цитованим письменником світу! Був гарячим прихильником соціалістичних ідей. До кінця життя залишався другом СРСР. Схилявся до думки, що порядок в суспільстві та країні може навести тільки диктатор, але після приходу до влади в Німеччині Гітлера відмовився від такої ідеї. Загадкою залишається й його особисте життя. Подейкували, що одружився він виключно через гроші й з дружиною його пов'язували чисто платонічні відносини. Але мені не хотілося б пускатися в домисли. Їх союз тривав 45 років, до самої її смерті, а після смерті письменника прах його (за його бажанням) був змішаний з прахом дружини та розсипаний в улюбленому саду.

 

Він був закоханий в знамениту актрису Стеллу Патрік Кемпбелл, для якої і написав «Пігмаліона». Але роман їх був тільки епістолярним. 

І все-таки він писав про кохання! І як писав! «Шоу сказав про кохання то, чого не сказав та не зрозумів ніхто з його великих сучасників. Неможливо одружитися з людиною, яка тобі зрозуміла». А ще, він - єдина людина, яка удостоєна одночасно  Нобелівської премії з літератури (1925) та премії «Оскара» (1938) - відмовився від грошової частини Нобелівської премії. «Ці кошти - як рятівний круг, який кинули плавцю, коли той вже досяг берега» - так прокоментував він своє рішення. Важко писати про таку людину. Це все-одно, що осягнути неосяжне.

 

Може тому так суперечливі спогади про нього. Моєму розумінню близькі рядки Г.К. Честертона: «Те, кто спорит с Бернардом Шоу, и те, кто с ним согласен (если такие люди есть), считают его смешным и занятным, как фокусник или клоун. Все говорят, что его нельзя принимать всерьез; что он защищает и бранит, следуя собственной прихоти; что он готов на все, только бы вызвать удивление и смех. Это не просто ложь, это — полная противоположность правде. Он хорош не тем, что прыгает сквозь обруч или стоит на голове, а тем, что он день и ночь защищает свою крепость. Быстро и строго прилагает он свои принципы ко всему, что случается на небе и на земле. Мерка его неизменна. Слабые разумом мятежники и слабые разумом противники перемен ненавидят (и боятся) в нём именно этого. Им ненавистно, что ценности его так тверды, закон — так суров.

 

Можно нападать на его веру, что я и делаю, но совершенно невозможно обвинить его в непоследовательности. Если он не любит беззакония, он не потерпит его ни в социалисте, ни в империалисте. Если он не любит пылкого патриотизма, он не потерпит его ни в бурах, ни в англичанах, ни в шотландцах. Если он не любит уз и обетов брака, еще более претят ему обеты и узы незаконной любви. Если он обличает безответственность веры, он обличит и безответственность искусства. Он угодил богеме, провозгласив, что женщины равны мужчинам, но сильно рассердил ее, прибавив, что и мужчина равен женщине». Читайте Бернарда Шоу - драматурга, філософа, критика - який хоч й любив жартувати, але ніколи не обтяжував себе написанням афоризмів. Афоризмами стали цитати з його творів. Сам же він стверджував: «Мій спосіб жартувати - це говорити правду. На світі немає нічого смішніше »

 

P.S. Зберіглася унікальний запис Бернарда Шоу, в якому він емоційне говорить тост за здоров'я Альберта Ейнштейна Ось що він сказав: «Всегда найдется то, о чем лучше умолчать. Возьмем типичного великого человека нашей исторической эпохи, и предположим, что я должен провозгласить тост в честь Наполеона. Нет сомнений, что я мог бы сказать о нем много лестного. Но есть одна важная вещь, которую я бы вряд ли смог сказать: для человечества было бы лучше, если бы он вообще не рождался. Наполеон и другие великие люди его типа создавали империи. Но есть тип людей, которые берут выше. Они создают вселенные. При этом, их руки оказываются незапятнанными кровью ни одного человека на земле. Птолемей создал вселенную, которая просуществовала тысячу четыреста лет. Ньютон тоже создал вселенную, которая просуществовала триста лет. И Эйнштейн создал вселенную. Увы, я вам не могу сказать, как долго она просуществует»

 

Подивіться цей запис, живий вигляд Бернарда Шоу допоможе вам якщо не зрозуміти, то відчути цю людину.