Перейти на украинский язык Перейти на русский язык Перейти на английский язык

Коротке життя довжиною у вічність

Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо. 22 липня відзначається 115-річчя з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.
 
Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилась 21 липня 1906 року в місті Іллінську, що під Москвою, в інтелігентній родині. Мати майбутньої поетеси Уляна Степанівна була родом з Поділля з сім’ї православного священика, батько ж Іван Опанасович був відомим фахівцем, гідротехніком-практиком. Коли Олені виповнилось п’ять років, Шовгенови з трьома дітьми (дочкою і двома старшими братами Андрієм та Сергієм) 1911 року переїжджають до Санкт-Петербурга, а в 1918 році родина перебирається до Києва, де Іван Опанасович починає працювати професором Київського політехнічного інституту на гідротехнічному та меліоративному відділенні інженерного факультету. Саме з Києвом майбутня поетеса й пов’язуватиме найкращі моменти в житті, неодноразово згадуватиме місто у своїх листах та поезіях.
 
Життя у Києві зовсім відрізнялось від петербурзького, адже тут Шовгенових застала Українська революція. Іван Опанасович стає міністром уряду Української Народної Республіки, а старший брат Сергій вояком армії УНР. Олена ж тоді ще перебувала у полоні юнацьких мрій. ЇЇ змалечку вабить природа, сади та парки, мальовничі сквери міста. Можливо, саме це зачарування й пробудило в ній поетичну уяву. Після поразки української державності батько і старший брат у 1920 році змушені були податися в еміграцію. Олена ж з матір’ю і молодшим братом залишилась у Києві. Щоб якось звести кінці з кінцями, мати продавала хатні речі, а 13-річна Оленка працювала за пайок на комуністичних городах, влаштувалась посильною в уже рідну Київську політехніку, де ще нещодавно працював батько.
 
У липні 1922 року Олена з матір’ю та братом вирушають в еміграцію до Чехословаччини, де батько Іван Опанасович став першим ректором Української Подєбрадської господарської академії. Закінчивши курси у Подєбрадах, вона стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. Поринувши у бурхливе студентське життя, Олена бере активну участь у літературних вечорах та диспутах, спілкується з Лівицькою-Холодною, Маланюком, Дараганом, Ольжичем, Мосендзом. Але з невідомих причин диплома вона з однокурсниками так і не отримала. У студентські роки Олена Шовгенова зустріла й свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу – кубанського козака, бандуриста, недавнього старшину армії УНР, з яким і поєднала долю 1 серпня 1926 року.
 
Уже в 1927 році про Олену починають говорити як про поетесу, хоча публікацій її перших віршів не знайдено. Без дозволу автора, друзі надсилають листа і твори Теліги редакторові «Літературно-наукового вісника» Донцову, який першим вже тоді розгледів справжній поетичний талант у ще недосконалих творах молодої поетеси. Невдовзі подружжя переїжджає до Варшави. Тоді ж настали злидні й нестатки. Є навіть відомості, що поетесі доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре чи навіть манекенницею, аж поки не вдалося влаштуватись вчителькою початкових класів. У ці роки вона активно друкує у «Віснику» й інших журналах не тільки свої вірші, а й прозу та публіцистику. Так у 1933 році з’являється фрагмент оповідання «Або-або», в основу якого були покладені власні враження від пережитого в Києві за часів радянської влади. Олена відгукається на появу творів інших письменників, намагається по-своєму інтерпретувати актуальні, на її думку, теми й образи.
 
У грудні 1939 року Теліги переїжджають до Кракова, де Олена зустрічає свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича – відомого поета та вченого, громадського і політичного діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Розмова з ним стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН. На плечі поетеси відразу лягла важка і відповідальна робота. Олена готує ідеологічні матеріали, які відправлялися на Україну, складає тексти листівок. Але, якщо спершу революціонери-підпільники поставилися з недовірою до молодої тендітної жінки, що, на їх думку, не годилась для складної революційної роботи, то пізніше, розгледівши в ній справжню патріотку, цілковито прийняли її у свої лави.
 
Хоч і бурхливим було життя Теліги в Польщі, якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно і вже у липні 1941 року у складі однієї з похідних груп Олена разом із письменником Уласом Самчуком перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Так здійснилась її мрія. Не шкодуючи сил, Олена Теліга та сотні інших її побратимів беруться за налагодження громадського, політичного та культурного життя в Києві. У літературній сфері залишились самі згарища та руїна, але поетеса організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників.
 
Щоб ширше реалізувати свої завдання, Олена Теліга починає редагувати літературний тижневик «Литаври». Газета торкалась різноманітних питань і мала яскраве антиімперське забарвлення. Працювати поетесі було важко, адже старших ветеранів пера залишилось обмаль, молодь мала вже радянське виховання, а статті, в яких автори славили фюрера та його «новий порядок», Олена Теліга відмовлялась друкувати навіть попри те, що це дуже часто ставало приводом для доносів у гестапо. Поетеса не брала до уваги постанов німецької влади, зухвало і принципово ігнорувала всі вказівки. Врешті «Литаври» заборонили, почалися арешти. І хоч попереджали друзі поетесу, що гестапо готує засідку в приміщенні Спілки, у приватній розмові з Михалевичем Теліга підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»
 
Поетеса сама зробила свій вибір, а разом із нею його зробив і її чоловік Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею. 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти. У гестапо Олена Теліга перебувала в камері № 34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб. А один із німецьких офіцерів після смерті Олени зізнався: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
 
Десятки років ми нічого не знали про постать нашої поетеси й патріотки Олени Теліги. ЇЇ ім’я виринуло із забуття лише через 50 років після загибелі, коли в Києві у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем, створено Всеукраїнське жіноче товариство імені Теліги, засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію. На сьогодні відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою. За життя їй так і не вдалося видати жодної збірки. Та хоч і залишила вона по собі невеликий творчий спадок, життя її було коротке, але яскраве й сповнене великих справ, а тому й має бути вічним у нашій пам’яті.


На нашому сайті з'явився ресурс, який допоможе знайти найближчу до вас бібліотеку, дізнатися, як з нею зв'язатися і скористатися її послугами. Будемо ближче в цифровому і реальному світі!
Календар подій
ПнВтСрЧтПтСбНд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Банери партнерів

Проверка тИЦ и PR
Центральна міська бібліотека ім. В. Г. Бєлінського

Адреса: Україна, Харків, 61058, вул. Данилевського, б. 34
Телефон: (057) 705-19-90.
Телефон: +38 097-158-98-41.
E-mail: citylibbelin@gmail.com
Розклад роботи - з 10.00 до 18.00
Вихідний день – вівторок, влітку: субота та неділя
Санітарний день – останній день місяця
Детальна контактна інформація
©Copyright ЦМБ ім. В. Г. Бєлінського
2011-2021