Слобожанщина – це історико-географічний край у східній частині України. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. До складу краю входять сучасні Сумська область (південно-східна частина), Харківська область (окрім південного заходу), Луганська область (північна частина), Донецька область (північна частина), а також прикордонні райони Росії: частина Воронізької області та Білгородської області.

 

У XVI столітті територія Слобідської України була майже пустинним Диким Полем, через яке здійснювали набіги на українські землі татари. З другої половини XVI століття розпочалася колонізація Слобожанщини. Заселення Дикого Поля відбувалося у 2 потоки: з півночі йшла московська колонізація, пов'язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави; з заходу — українська, викликана, за одними версіями, польсько-шляхетською неволею й визиском, за іншими — силою промислово-добичницьких інтересів населення Наддніпрянщини.

У XVII столітті населення Слобідської України становило близько 120 тисяч осіб. В 1732 року кількість населення Слобожанщини зросла до 400 тисяч, а в 1773 р. становила понад 660 тисяч. У XVIIІ столітті населення Слобідської України становило близько 10 % населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25 %.

 

Соціальний устрій та народне господарство Слобідської України були подібні до тих, що були на Гетьманщині. Перші українські поселенці ділилися на козаків, духовенство, міщан і селян. У середині XVIIІ століття половина всього населення Слобожанщини належала до козацтва. Населення займалося в основному хліборобством і пов'язаним з ним скотарством. Крім козацьких і селянських дрібних землеволодінь, розвинулися великопанські володіння.