Новини та
Друга світова війна очима українських поетів.
Тема війни в поезії українських поетів та письменників має для нас велику культурну та документальну цінність, як достовірна історична пам'ять очевидців.
Війна сколихнула українську літературу, сколихнула і покликала на бій. Пожежі, вибухи бомб над мирними містами та селами, дороги війни, вкриті вирвами, вбиті і поранені люди – вся ця страшна і кривава епопея найбільшої битви в історії людства знайшла яскраве відображення в українській художній літературі.
В Україні День Перемоги над нацизмом у другій світовій війні – особливий день, день коли ми з повагою і вдячністю згадуємо усіх тих, хто боровся з нацизмом, увічнюємо пам'ять про загиблих воїнів та жертв страшної війни.
Внесок України в перемогу над нацизмом надзвичайно вагомий. Мільйони українців зі зброєю в руках боролися з нацизмом упродовж всієї війни, мільйони українців в тилу віддано працювали задля перемоги, а потім відбудовували зруйновані міста і села…
Сьогодні у читачів та гостей Центральної міської бібліотеки ім. В. Г. Бєлінського є слушна нагода ще раз згадати невмирущі вірші Василя Симоненка, Ліни Костенко, Бориса Олійника… І нехай ці рядки звучать, як нагадування, як попередження всьому людству…
Василь Симоненко
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини.
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока берегти.
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.
Борис Олійник
Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…
І доки є пам'ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!
