Він не був ні піратом, ні відважним моряком ...  Не був навіть мандрівником, хоча легенди про нього народжувалися самі незвичайні.

Але маленький, хворий на туберкульоз хлопчик, подорожував і бився в своїх мріях: відкривав нові землі, перемагав в морських боях, розшукував скарби ... Чи міг він не стати письменником? Міг би, звичайно, якби розучився мріяти.

І був би він тоді добропорядним юристом, а мільйони дітей і взрорслих не познайомились би ні з капітаном Флинтом, ні з юним Джоном, який на перевірку виявився Джоаною, ні з доктором Джекілом ...

Але він не розучився, а плоди його уяви були настільки яскраві і багаті, що сучасники пімсателя не могли повірити, що події роману вигадані і слали автору роману листи з проханням назвати точні координати острова. 

Багато хто хотів продовжити полювання за скарбами!

Тож не дивно, що людина з таким уявою став не тільки письменником ... Пам'ятаєте?

«Из вереска напиток

Забыт давным-давно.

А был он слаще меда,

Пьянее, чем вино.

В котлах его варили

И пили всей семьей

Малютки-медовары

В пещерах под землей»

Скільки сліз було виплакано над сторінками цієї балади!

... ... ...

«В январе 1890 года уже тогда известный шотландский писатель и поэт, основоположник неоромантизма, неутомимый путешественник и искатель приключений Роберт Льюис Стивенсон подписал документы на покупку дома на Уполу, острове в южной части Тихого океана, входящем в состав государства Самоа»

Стівенсон знайшов свій острів! Самоанці любовно прозвали його Тузітала ("Оповідач"),  і з тих самих пір життя на острові вже не мислилось без письменника. Він і помер там, на острові, який став для нього домом.

«К широкому небу лицом ввечеру

Положите меня, и я умру,

Я радостно жил и легко умру

И вам завещаю одно --

Написать на моей плите гробовой:

"Моряк из морей вернулся домой,

Охотник с гор вернулся домой,

Он там, куда шел давно".

Талофа, Тузітала!", - досі кричать самоанци пропливаючим повз на човнах мандрівникам, і все нові і нові покоління завмирають над сторінками його книг.