Перейти на украинский язык Перейти на русский язык Перейти на английский язык

«Калинова доля України»

Поетичний вернісаж поетес Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» до дня українського козацтва.
 
День українського козацтва для харків’ян завжди був особливим святом. Харківська фортеця здавну боронила від ворога країну, а наше місто має велику історичну спадщину, яку вивчатимуть наступні покоління… 
Для жінок Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» цей день був не тільки святковим, а ще й і відповідальним – гостей зустріти, показати наше місто, провести святковий літературно-музичний вечір…
Багатовікова історія Харкова завжди надихала поетів та письменників на створення чудових творів. Скільки відомих поетів і письменників присвячували свої проникливі твори історичним подіям і сьогоденню, скільки чудових пісень складено про наше козацьке місто.
І сьогодні, у складний час карантинних обмежень, жінки Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» не зраджують багаторічній традиції і проводять святковий літературний вечір «Калинова доля України» дистанційно. 
Зі святом, Україно! Зі святом, харків’яни!   
 
Любов Філенко
Любов Філенко – одна з найкоштовніших перлин Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада». Вчитель за фахом і за покликом серця. Любов Іванівна активно працює в нашому клубі від дня його створення (2011 р.), багато уваги та часу віддає роботі з талановитою молоддю.
 
 
* * *
Посадила калиноньку
ще маленьку – дитиноньку.
Чи діждусь – немолоденька –
 ії діток рум’яненьких?
Л. Філенко
Рости-рости, калинонько моя.
Дожити хочу до твого цвітіння,
на щастя – до червоного вбрання –
краси й любові радісне створіння.
 
Почую серцем всі твої пісні,
знайду натхнення у розкішних гронах.
Ти – ніжна наречена навесні,
жадана квітка в осені на скронях.
 
Дарує сили твій цілющий сік.
Тебе шанує вся моя родина.
Хай буде довгим, сонячним твій вік 
на цій землі, з якою я єдина.
 
Вишиванки
 
Вишиванки, вишиванки, вишиванки –
Мамини пісні, душі світанки,
Кольорове свято візерунків,
Серця найщедрішії дарунки.
 
Хай червона ниточка лягає,
Щастя моїй долі викликає.
Щастя, щоб нарешті посміхнулось,
Сонцем жовта нитка обернулась.
 
Хай блакитна ниточка лягає,
В світлу далину душа злітає.
А зелена нитка – то надія.
Зберегти її для нас зумію.
 
Синя нитка птаха вишиває,
Птаха мрій, що небо відкриває
І несе мене в буття простори…
Хай політ не спиниться ніколи.
 
Від серця – серцю
 
О, скільки їх – пісень мого народу –
Журливих, радісних, грайливих, щирих!..
Любов несуть в собі, красу, свободу.
Крізь далі, крізь віки летять на світлих крилах.
 
І скільки тих людей, що пісню люблять
Та бережуть її, несуть від серця – серцю.
Кохають, мріють, кличуть в них, голублять
І не дають душі пісенній вмерти.
 
То ж хай пісні ніколи не вмирають!
І хай не буде людям переводу,
Які з натхненням, з гордістю співають
Пісні нетлінні рідного народу.
 
 

Валері Білоус

Валері Білоус – народилася у день бомбардування Нагасакі, у Харкові. Кандидат фіз.-мат. наук. Автор та дизайнер кількох сайтів, поетичних збірок  «На мосту меж двух тысячелетий», «Гранулы», «Птичий клич», гумористичної збірки «Перламудровые пуговицы». Член Міжрегіональної спілки письменників України. Лауреат літературної премії М. Матусовського. Член Харківського клубу пісенної поезії ім. Ю. Візбора. Активний член Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада».
 
***  
  
Да,
люблю я тебя, Украина...
А как же иначе?
Я слезинкой 
с небес твоих,
зёрнышком 
с щедрых полей
ощущаю себя.
Отзываюсь
то смехом, 
то плачем,
сердцем в такт попадая
чарующей
песне Твоей.
 
В этой песне – 
и посвист
летит по степи
молодецкий,
и казацких коней
рассыпается
цокот копыт;
в бой 
за веру и волю
ведёт казаков
Вишневецкий,
и Хмельницкого плащ,
развеваясь,
на солнце горит...
 
В этой песне –
и мука,
и гордая память народа,
и мечта обустроить
гостей принимающий дом;
на каком языке бы
ни пел её сын
под Твоим 
небосводом -
ему место даришь Ты,
земля моя добрая,
в сердце большом!
 
Только вот что
в сегодняшнем доме
гнетёт и тревожит:
не находится тот,
кто сынов Твоих
смог бы мирить.
Заглушая речь всех,
кто хотел
прибавлять 
и умножить,
всё наглей вопли тех,
кто горазд
отнимать и делить...
 
Но я верю,
что Родиной
песня добра 
не допета,
ей истории 
славные вехи
дано застолбить.
Впереди, Украина, –
время долгого
щедрого лета:
время хлеб выпекать,
вишни спелые рвать –
и любить! 
 

Леонтина Красношапка

Леонтина Красношапка – народилася 30 березня 1949 року в м. Красний Кут Саратовської області (РФ) в родині українців. Освіта - Харківський національний університет ім. В. Каразіна. Філолог, викладач німецької мови та літератури. Працювала перекладачем і вчителькою. Член Харківського клубу пісенної поезії ім. Ю. Візбора, Клубу "Апостроф", Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування "Лада", Клубу "Свіча" (м.Чугуїв). Лауреат багатьох  конкурсів. Має п'ять збірок віршів та перекладів. Перекладає з німецької, української та російської.
 
***
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу рідну Україну, гей-гей
розвеселимо!
(З пісні січових стрільців)
 
О моя рідна Україно!
Ставай на повний зріст скоріш!
Лунає мова солов’їна,
І зорі падають в спориш.
 
Все стане як колись, до того,
Як перш тебе розшматувать,
Змінили всіх богів на Бога –
Один не зможе налякать.
 
Зреклись всього. Природу-матір
Скалічили. На брата брат
Пішов, знесилений стримати
Бездушшя лють,неначе кат.
 
То повені, то шахт завали –
В плачі здригається Земля:
«Відбили орд лихих навали
Для того, щоб згубить поля?
 
Щоб розвалить всю індустрію?
Позбутись мови і життя?..»
Ще залишилася надія
Покращити своє буття.
 
Почнемо з мови? Йдемо далі –
Сумління відродить своє
Потрібно нам, щоби надалі
Усунуть тих, хто не дає
 
Нормально жити, працювати,
Кохати і дітей ростить,
Людиною щоб відчуватись
Колишню славу відродить!
 
Ой, не хились, калино, в лузі –
Тебе, червоно, підіймем!
І з нею в майбуття підем!
 
О моя ненько – Україно!
Ставай на повний зріст скоріш!
Лунає мова солов’їна,
І зорі падають в спориш.
 
***
З кохання і любові виростають діти
На радість людям і батькам своїм.
Їх вабить все – Чумацький шлях і квіти,
Минуле бережуть в житті новім.
 
Майбутнє України підростає,
Як річечка зростає в джерела,
По крапельці воно в себе вбирає
Народні звичаї, обряди і слова.
 
Збереження традицій – то основа.
Зійшла над світом не одна зоря,
Проте лунає солов’їна мова,
І невмируще слово Кобзаря.
 
Надія нації, здобуток і коштовність:
Аграрії, митці і вчителі –
Хай діти-квіти вчаться безкоштовно
Для щастя й слави рідної землі!
 
Давайте ж разом візьмемось, толокою
Порядок наведем в країні всій,
Щоб не здавалося життя морокою,
Щоб не звисали крила світлих мрій!
  

Нiна Лебеденко

Ніна Лебеденко – народилася на Слобожанщині в селищі Пісочин. Вірші пишу з дитинства. Моїм першим вчителем був Вадим Олександрович Левін. Перша поетична збірка «Соломинка моя» (2012 р.), друга збірка «Ніч та незабудка» (2015 р.). Реалістка, але завжди мрію про краще. Люблю та шаную природу. Найулюбленіше зайняття – флористичний дизайн.
Член Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» з 2012 р.
 
    ***
По чарці, куме, ми ж бо українці, 
та й щойно закололи кабанця?
Ковбаска, сало завжди є в домівці,
ще й приказки для влучного слівця!
 
А все тому, що всі ми в Україні!
На нашій найродючішій землі,
                     вже  незалежні, куме, з вами нині,
та й козаки відомі на селі!
 
По чарці, куме? Можна і по чарці! 
Згадаймо, куме… Щойно залюбки!.
Гопак та інші українські танці
танцюємо ще, ніби парубки.
 
По чарці, куме? Вже і дна дістались!  
Вже скоро воду Галя понесе,
розквітне терен… Верби захитались
у лузі, де Макар телят пасе.
 
***
- Добридень, куме, де йдете? 
- До церкви… 
- Ану ж бо зачекайте і мене,
бо так за тиждень розтріпались нерви,
що скоро зовсім тіпати почне.
 
- Швиденько одягну я вишиванку,
яку подарував мені синок.
- Я, куме, виглядаю вас ще зранку.
Ходімо зразу з церкви під тинок. 
 
Зворотній шлях веде під тин до вишні,
куми плетуться, за слівцем слівце.
- Щось, куме, шаровари у вас пишні?
- Так там же пляшка, чарка та сальце!
 
І полилася з пляшки «Медовуха»,
як пісня над ланами у жнива.
Щоб не попухли на похмілля вуха,
кум кумові по вінця налива.
 
Зійшлись на тому, що не помилились!
- Неділя, куме, бо ж на те і є,
щоб в церкві ми, як треба, помолились
за наше християнське житіє!
 
***
                   -Бувайте здоровенькі, любий куме!
Чи зранку не боліла голова?
Я щойно, куме, ось про що подумав,
ідейка є така собі нова:
 
Здається годі поле нам орати,
бо гнути спини вже не ті роки.
Давайте,куме, підемо до Ради!
-Я згоден, куме, з вами – залюбки! 
 
- А, як звучить – панове депутати!
Ми найкрутіші будемо в селі.
Штани нові не важко протирати,
й за це зарплати, кажуть, чималі! 
 
Ідею  треба цю відсвяткувати!
Дотепну, а не будь собі яку,
                  Скоріше вже виходьте, куме, з хати,
та біжимо негайно до шинку! 
 
Як будемо поводитись у Раді,
щоб наш народ всі труднощі здолав?
Щоб стали всі щасливі, та багаті
куплю собі я білий пароплав.
 
Для доньки найкрутішу іномарку,
а синові розкішний чорний «джип»,
до ресторану поведу Одарку,
а решта хай народу вже на хліб! 
 
Нам треба якось партію назвати,
очолимо яку із вами ми… 
Була, здається, назва – «Сват за свата»,
а нашу, звісно, назвемо – «Куми!».
 
***
- Ви чули, куме, що на стадіоні
«Динамо» (Київ) грає з «Шахтарем»?
Побачимо футбол, як на долоні!.
Присядьмо, куме там, під ліхтарем.
 
Всі тонкощі, напевне, треба знати,
щоб люди враз помітили, що ми
із вами найзавзятіші фанати – 
- Тоді зайдімо, куме, до Хоми.
 
Він на футбол літає, навіть, в Штати.
Проконсультує – тема не нова.
Підкаже, що потрібно одягати,
які нам треба вивчити слова,
 
де краще буде нам розташуватись;
поближче, а чи, може, нагорі?
Горілкою чи можна частуватись,
коли всі зосереджені на грі?
 
За чаркою Хома, ну, як годиться,
все розтлумачив краще ніж умів.
«Ну, що ж, рушаймо, куме, до столиці!»
На ранок потяг вже повіз кумів.
 
Взяли вони  з собою з дому грілку.
Квитки, щоб все побачити згори.
У грілку налили вони горілку,
скоріш усього літри ізо три.
 
Шарфи блакитно-жовті пов’язали.
«Оле! Оле!» – кричали навкруги.
Куми пили й закушували салом,
а потім ще й дістали пироги.
 
Завзята гра – видовище яскраве!
Ввесь стадіон волає, аж гуде!
То вліво м’яч летить, то хутко вправо,
такого не побачили б ніде!
 
За кожен гол по чарочці, потроху.
Футбол – це гра найкраща на землі!
Як гарно, що Одарка та Явдоха
залишилися вдома, у селі!
 
         ***
                  - Вітаю, куме! Чистите рушницю?
- Та довго, щось залежалась вона…
- Йдете ви полювати на лисицю?
- Та, що ви, куме, ні – на кабана!
 
-Ходімо разом! Ми ж бо не мисливці?
Та візьмемо, давайте ще й Сірка.
Сумує, бідолаха, на долівці,
а він же псина злюща отака!
 
У речовий мішок харчі зібрали,
патронами набили патронташ.
Та часом, щоб не трапилось замало,
горілочки взяли дві пляшки аж!
 
Вже не одну просиділи годину
у засідці. Дерева – скрип та скрип.
- Налийте, куме, що ж ви, не людина?
Бо точно захворіємо на грип.
 
Як тут Сірко зірвався та із лісу,
з якої невідомо дивини.
- Погляньте, куме, що там воно в біса?
- Стріляйте швидше – в хащі кабани!
 
- Здається, що стріляти, куме, пізно!
Те стадо перед носом вже було.
Мерщій куми на дерево залізли
так високо, що бачили село.
 
Незручно на гілляці їм сидиться.
Становище таке собі, хоч плач – 
під деревом і пляшка, і рушниця,
а поруч з ними риється сікач.
 
Мороз усе міцнішає потроху.
Домовитися важко з сікачем.
Та ось Сірко у ліс привів Явдоху,
та ще й Одарку з довгим рогачем!
 
- Ой, куме, а чи правда це, чи сниться,
що кабани рвонули навтіки?
Як гарно, що є пляшка та рушниця – 
ще краще – пес розумний та жінки!
 
 ***
- Поїхати б нам, куме, до Парижа,
але фінанси кажуть: «Аніруш!»
Подейкують, що в світі найгарніше
те місце, що зоветься «Мулен Руж».
 
Введуть жінки там, куме, нас в оману!
Розгубимося, наче дітлахи.
Під звуки славнозвісного Канкану
не дай Господь упасти у гріхи.
 
Мою свідомість, куме, ще бентежать
думки, що як би радісно було
залізти нам на Ейфелеву вежу!
- Оце вас, куме, з дуру понесло.
 
- Мірей Матьє та Джо Дассен – французи
відомі навіть в нашому селі,
а нас знайшли із вами в кукурудзі,
та замість устриць сало на столі.
 
- В Парижі не буває самогону – 
французи п’ють шампанське до схочу,
коньяк, який на честь Наполеона
назвали. Сам не пив, а лише чув.
 
- Та годі, куме, ну його те диво,
погляньте, навкруги яка краса!
Все просто та по-рідному правдиво:
несуться кури, біга порося.
 
По чарці, куме, за поля широкі,
на греця нам французький той престиж!
Під вишнею на лавці лад та спокій.

- Так, може, ще по чарці й за Париж? 


На нашому сайті з'явився ресурс, який допоможе знайти найближчу до вас бібліотеку, дізнатися, як з нею зв'язатися і скористатися її послугами. Будемо ближче в цифровому і реальному світі!
Календар подій
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Проверка тИЦ и PR
Центральна міська бібліотека ім. В. Г. Бєлінського

Адреса: Україна, Харків, 61058, вул. Данилевського, б. 34
Телефон: (057) 705-19-90.
Телефон: +38 097-158-98-41.
E-mail: citylibbelin@gmail.com
Розклад роботи - з 10.00 до 18.00
Вихідний день – вівторок, влітку: субота та неділя
Санітарний день – останній день місяця
Детальна контактна інформація
©Copyright ЦМБ ім. В. Г. Бєлінського
2011-2020