28 марта 2014 года библиотека - филиал для детей № 35 совместно со школой № 99 провели литературный вечер «Не вмира поет ніколи, вічно він живе з людьми, доки щире його слово, пам’ятатимемо ми!», посвященный Великому Кобзарю. 
«Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово», - писал он. И это слово, полное боли за родную Мать - Украину, за ее судьбу, полное сыновей любовью до пожертвования, ставшее к тому времени и на все времена надежным щитом нашего народа . 
Трудно переоценить значение творчества Тараса Шевченко для украинской литературы. Великий поэт глубоко раскрыл душевное богатство украинского народа, осмыслил прошлое, настоящее и будущее Украины, для  последующих поколений Великий Кобзарь стал мощным источником национального сознания, символом Украины . 

Тарас Шевченко не только гениальный поэт, он - совесть, мятежный ум  украинского народа, его нежное доброе сердце, полно большой любви и безграничного страдания. Сынам народа он передал незыблемое завещание: «свою Україну любіть, Любіть її … во время люте, в останню тяжку минуту. За неї Господа моліть». В этом вечность и бессмертная память Шевченко.
В праздничном мероприятии «Не вмира поет ніколи, вічно він живе з людьми, доки щире його слово, пам’ятатимемо ми!» принимали участие ученики 7 - 8 классов. Были проведены конкурсы: на лучшего чтеца, конкурс ораторского искусства,  конкурс рисунков и иллюстраций к шевченковским произведениям. С большим успехом прошло выступление ансамбля бандуристов, в исполнении которых прозвучали песни на стихи Кобзаря. 

В  конкурсе на лучшего чтеца  победительницей стала Касторная Елизавета , которая читала свое стихотворение, посвященное Т.Г.Шевченко. 

Присвячується пам’яті Т.Г. Шевченка
Поет, художник – ким ти був?
Забувши про журбу і горе,
Ти мову нашу повернув,
Що розлилася, наче море,
Що сяє під промінням слів,
Співає тисячима фраз.
Хіба не цього ти хотів?
Чи не до цього йшов, Тарас?
Твій творчий шлях багатий на падіння,
Але і успіхом обділений не був.
Ти – мови батько, ти – її коріння,
Бо для народу істину здобув.
В неволі жити – як птаху у клітці,
Повітря рідного ковтнути би грудьми!
Потрібна воля нам, як хліб тій бідній тітці,
Яку ніколи за життя не взнаєм ми.
Тебе життя тривале
Поета-кріпака
Нітрохи не зламало,
Хоч доля не м’яка.
І до останнього в тобі горів
Любові жар, любові до Вкраїни.
Він вздовж всього життя тобі світив,
Як світять очі у маленької дитини.
Ти вже помер, тебе нема на світі,
Кобзарю, добрий друже мій,
Але в серцях людей кожної миті
Ти назавжди залишишся живий.

Касторная Елизавета