заступник директора з менеджменту та проблемно-аналітичних питань

ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА»

пошт. адреса: пр-т Ювілейний, 49/8, м. Харків, 61120, Україна

конт. тел. 098-507-23-98

e-mail: mariamedvedskaya1990@gmail.com 

 

 

Ключові слова: бібліотека, міське середовище, локація, конкуренція, поліцентричність

Ключевые слова: библиотека, городская среда, локация, конкуренция, полицентричность

Key words: library, urban environment, location, rivalry, polycentrism

 

   Сьогодні перед бібліотекою, як інституцією культури, дуже гостро стоїть питання адаптації до умов сучасного світу. Ця теза є чи не найпоширенішою і найуніверсальнішою в публікаціях, присвячених бібліотечній проблематиці нашого часу. Адже стрімкий розвиток цифрової культури кардинально змінив і постійно продовжує змінювати «правила гри» для всіх учасників інформаційних процесів.

   Але часто за обмірковуванням питання конкурентоздатності в цифровому середовищі ми забуваємо про виклики й загрози іншій, якщо хочете, «аналоговій» стороні буття бібліотеки. Мова про збереження її в якості цілком конкретного фізичного простору, локації на мапі міста. Адже з розвитком ринкових відносин та посиленням конкурентності між державним і приватним сектором в культурно-дозвіллєвій сфері доцільність збереження бібліотек як масового явища стає питанням все гострішої дискусії.

   Уже минули часи функціональної «монополії» бібліотек на розповсюдження знань засобами неформальної освіти. Одночасно залишилась позаду і ситуація апріорі-вибору (в умовах безальтернативності) бібліотеки в якості самого майданчика для неформального навчання, роботи, спілкування.

   Сьогодні в міському просторі бібліотека зазнає все більшого конкурентного тиску з боку закладів, зокрема комерційних, які так само пропонують певний фізичний простір для самоосвіти, роботи, дозвілля, але часом роблять це на якісно іншому рівні. І мова не тільки про нині популярні коворкінги, хаби та лофти, які є прямими конкурентами бібліотеки в якості міських публічних просторів. Кав’ярні, ресторани й кафе, які вже давно не обмежують себе виключно культурою харчування, також активно переглядають своє місце в міській інфраструктурі. І навіть більше – подекуди успішно «експлуатують» книжково-бібліотечну тему, створюючи куточки для читання, книгообміни, розташовуючи книжкові шафи тощо.

   Цей процес перегляду функціональних «ідентичностей» є швидким й інтенсивним. Його ініціатором є саме бізнес-середовище, яке наполегливо шукає нові «ніші» для розвитку. Звичайно, це означає, що процес є некерованим з боку бібліотек. Проте найгірше, що подекуди він є навіть нефіксованим і неосмисленим вітчизняними бібліотеками.

   Хоча розгляд проблеми навіть просто шляхом логічних міркувань, без інструментів глибокого маркетингового аналізу, дозволяє констатувати: «ніша» для розвитку бізнесу – це завжди певний незадоволений попит. А це означає: якщо бібліотеки й позиціонують себе в якості відкритих і доступних культурних центрів, вони попит на подібні простори до кінця не задовольняють. У принципі, це була б нормальна і навіть певним чином позитивна ситуація конкурентного середовища, якби не одне «але»: чомусь містяни все частіше роблять вибір не на користь бібліотек, надаючи перевагу якраз комерційним альтернативам.

   У цьому випадку наступним логічним питанням стає: що ж саме знижує потенціал конкурентоздатності українських бібліотек в якості культурних локацій на мапі міста? Варіантів тут може бути безліч: починаючи від неоптимального графіку роботи або непривабливого дизайну, закінчуючи «бюрократичністю» й психологічною обтяжливістю багатьох бібліотечних процедур.

   При цьому ми часто звертаємось до аргументу безкоштовності наших послуг і самого простору бібліотеки. Дійсно, це один з наших сильних аргументів, який свідчить на користь соціальної значущості бібліотеки. Проте якщо уважно відстежити тенденції соціально-культурного розвитку, то поява так званого «креативного класу» [1], тобто людей, які працюють в креативних індустріях і чия функція в економіці пов’язана зі створенням і розвитком нових ідей, спричинила певне «знецінення» аргументу безкоштовності. Адже в структурі очікувань і пріоритетів представників креативного класу виявляються дещо інші цінності: комфорт, зокрема й психологічний, іміджевість, зручність і простота користування, відкритість. І за відповідність певної локації цим очікуванням креативний клас готовий платити. Безкоштовність при цьому стає другорядною: вона незайва, але й не на першому місці при здійсненні конкретного вибору.

   Відтак, враховуючи цей фактор, сучасним бібліотекам потрібно шукати ще якісь аргументи на користь своєї значущості в міській інфраструктурі. У широкому контексті це передбачає оновлення ідентичності бібліотеки в міському просторі і пошук нової стратегії, орієнтованої на повноцінну участь у його функціонуванні.

   Найцікавіше, що унікальну можливість для цього вітчизняним бібліотекам наразі може дати сам міський простір, точніше його структура, характерна для більшості міст України. Мова про існування доволі чітко окреслених центру і периферії – околиць, того, що часто називають спальними районами. І якщо соціально-побутова інфраструктура міста хоча б в просторово-географічному сенсі виглядає більш-менш рівномірною (школи, лікарні, магазини та подібні об’єкти присутні в усіх районах міста), то інфраструктура культурна чітко окреслює символічну нерівнозначність між центром і периферією. Адже майже всі великі, значущі культурні установи й заклади розташовують у центрі, начебто для того, щоб вони були загальнодоступними. На практиці ж зазвичай виходить зовсім навпаки: жителі віддалених районів виявляються відірваними від культурно-мистецьких процесів міста.

   Саме з цих причин провідні сучасні урбан-течії спрямовані на стирання цієї межі між «ядром» і «периферією», на «розосередження» культурних можливостей всім міським простором замість скупчення його в одному умовному «центрі». Такий підхід передбачає, що в міському середовищі має панувати так званий «поліцентризм»: міська інфраструктура в цьому випадку передбачає рівномірне розміщення багатьох центрів, ядер, об’єктів культурного тяжіння, навколо яких і формуються комфортні у своїй самодостатності життєві простори.

   І, власне, саме ця увага до проблеми поліцентричності міст може зіграти позитивну роль для розвитку вітчизняних бібліотек. Адже саме вони єдині з культурних установ представлені в українських містах теж відносно рівномірно. А відтак, вони можуть стати «точками опори» для реальної поліцентричності культурного життя міст. Тим паче, що комерційні культурні альтернативи у вітчизняних реаліях поки все ж тяжіють до «центру», не надто активно освоюючи інші частини міського середовища.

   Отож, саме зараз, доки попит на «агентів» поліцентричності в українських містах є дуже високим, вітчизняній бібліотечній спільноті варто задуматись над реальними можливостями участі бібліотек у реалізації світових урбан-тенденцій. Власне, адекватність відповіді саме на цей виклик цілком може стати вирішальним фактором збереження або, навпаки, зникнення бібліотек в якості відносно масового явища.

   Тим паче, є безліч успішних прикладів того, як бібліотеки можуть бути об’єктами або навіть учасниками процесів ревіталізації міст чи окремих районів. Так, яскраво репрезентує можливості бібліотечного проекту пожвавити міське життя приклад з перетворенням закинутого супермаркету на бібліотеку в місті Мак-Ален (штат Техас, США) [2].

   Втіленням ідеї участі бібліотеки в розбудові поліцентричної культурної інфраструктури міста є й побудова 2009 року бібліотеки Парвенти в місті Вентспілс (Латвія) [3]. Модернову споруду за авторським проектом ризького архітектора було розміщено у віддаленому від традиційного «центру» районі, побудованому ще за радянських часів і наповненому відповідною типовою архітектурою. Відтак, нова бібліотека стала символом оновлення всього району і реального долучення латвійських міст до європейського способу життя.

З’являються й перші українські спроби використати потенціал бібліотек в процесі розвитку міського середовища. Яскравий приклад – концепція URBAN-бібліотеки у Львові [4], яка цікава тим, що є одночасно й об’єктом урбан-перетворень, й учасником містоформуючих течій.

   Звичайно, з подібними проектами все не так просто. Усі вони потребували або, у випадку з URBAN-бібліотекою, потребують фінансування для свого втілення, і їм передували потужні адвокаційні кампанії, які й переконали місцеву владу зробити «ставку» саме на бібліотеки.

   І тут очікувати швидкого й повсюдного процесу інвестування в бібліотечні проекти в містах України не доводиться. Вірогідніше, спочатку бібліотечну систему таки чекатиме оптимізація, або те, що в Стратегії розвитку бібліотечної справи в Україні до 2025 року названо створенням нової архітектури інтегрованої бібліотечної системи країни на основі універсального доступу та економічної доцільності.

   За подібної перспективи бібліотекам вкрай потрібно хоч трохи взяти ситуацію з конкуренцією в міському середовищі під контроль, зробивши все від них залежне для закріплення саме за собою статусу «точок» поліцентричності.

  Адже сама лише присутність бібліотек в усіх районах міста не є втіленням ідеї поліцентризму. Виконання цієї суспільної місії потребує перебудови самої системи комунікації з тим таки міським середовищем, що подекуди передбачає обрання собі символічної ролі: бібліотеки – культурного центру, бібліотеки-натхненника, бібліотеки-посередника, бібліотеки-майданчика тощо.

   Хоча, за великим рахунком, участь бібліотек у «вирівнюванні» потужності культурних процесів у різних точках міського простору передбачає лише два способи дії: або привернення / «переманювання» у свій осередок культурних активностей, наразі зосереджених в умовному «центрі» міста, або підтримка й розвиток власних локальних культурних течій. При чому і в першому, і в другому випадку головним фактором дієвості стає насиченість комунікації з міським середовищем, яку визначають зміст й активність проектної діяльності, участь у загальноміських програмах, мережа соціальних партнерств, зв’язки з урбан-течіями і навіть банально кількість «виходів» бібліотеки за межі своїх стін – у вуличний простір або в інші публічні локації.

  Але й це не єдині можливі чинники посилення бібліотечних позицій в міському середовищі. Неабияку роль може зіграти й універсальність бібліотеки по відношенню до різних соціальних груп. Адже на відміну від коворкінгів або модних кав’ярень, де соціальний склад постійних відвідувачів є більш-менш однорідним і складається переважно з представників вже згадуваного креативного класу, бібліотека передбачає набагато більше різноманіття і може виступати місцем зустрічі людей з різними стилями життя, світоглядом, інтелектуальним й емоційним досвідом, а тому більше здатна сприяти взаємному розширенню життєвих просторів містян за рахунок можливості діалогу з Іншим, Інакшим. Тим паче, що подекуди така можливість вийти за межі своїх буденних практик спілкування стає для сучасної людини своєрідною психологічною «екзотикою», попит на яку тільки зростає. Задоволення цього попиту на новизну комунікативного досвіду цілком може стати однією з граней «ідентичності» сучасної бібліотеки в місті, що прагне полікультурності.

   Ну і нарешті, ще одним аспектом, який не можна оминути увагою при обговоренні можливої ролі бібліотек у розвитку поліцентричного міського простору, є участь наших установ у збереженні або навіть творенні своєрідності культурного ландшафту його локальних осередків. Адже це ще одна «ніша», в якій в бібліотеки є шанси конкурувати з комерційними закладами. Не можна сказати, що останні жодним чином не використовують тему унікальності локальної атмосфери. Навпаки, багато закладів звертаються до теми історії та «духу міста». Але тут на боці бібліотек глибший, перевірений часом досвід, а заразом і напрацьована краєзнавча база, з якої, до речі, й беруть подекуди інформацію приватні та громадські ініціативи. Інша справа, що подібні недержавні проекти вміють факти ще й «обіграти», надати їм символічної форми. Цього поки що, рівно як і застосування інших ефективних маркетингових прийомів, більшість бібліотек, на жаль, робити не навчились.

   От і маємо в підсумку одні лише складні питання та дилеми. Чи реально сучасні бібліотеки здатні зробити так, щоб усі дороги знову вели до них? Чи вдасться таки знайти ідентичність сучасної бібліотеки в міському просторі в добу тотальної еклектики і повсюдного «зазіхання» на традиційні культурні функції один одного? Ну і нарешті: чи не час вже звикати в ринкову добу до самої ситуації конкуренції і що робити, якщо / коли доведеться конкурувати ще й між собою?

   На ці питання варто шукати і пропонувати відповіді просто зараз, нам самим. Інакше настане черга для іншого, вже риторичного запитання: чи потрібні суспільству культурні установи, які не мають планів на власне майбутнє?

 

1. Флорида Р. Креативный класс: люди, которые меняют будущее = The Rise of The Creative Class and How It's Transforming Work, Leisure, Community and Everyday Life. – Классика-XXI, 2005. – 430 с.

2. Как заброшенный супермаркет стал публичной библиотекой [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://urbanurban.ru/blog/design/26/Kak-zabroshennyy-supermarket-stal-publichnoy-bibliotekoy.

3. Спрага — ніщо, імідж — усе! Або Як перетворити бібліотеку на культове місце [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bibliovershky.blogspot.com/2014/05/yak-peretvoryty-biblioteku-na-kultove-mistse.html.

4. У Львові з’явиться перша урбан-бібліотека: Як зі старої читальні зробити інкубатор міських ідей [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zaxid.net/news/showNews.do?u_lvovi_zyavitsya_persha_urbanbiblioteka&objectId=1347032.

 

Надійшло: 29.04.2016