Перейти на украинский язык Перейти на русский язык Перейти на английский язык

Харківська любов Олександра Вертинського

Інна Можейко

Русский Пьеро - Александр Вертинский

Біографія «російського П’єро» добре відома його шанувальникам.

Син київського залізничного чиновника, він рано залишився сиротою. Виявляв шалене небажання навчатися в гімназії й палке бажання грати в театрі, вів богемний спосіб життя і рано призвичаївся до кокаїну. Популярним став у 1915 році – завдяки власній манері виконання пісень-новел, у першу чергу написаних власноруч.

Як починалася «історія хвороби» «російського П’єро»

Від невідомого статиста-невдахи – до визнаного співака: так склалася творча біографія Олександра Вертинського. За два роки він об’їхав з гастролями всі європейські провінції Росії, а на 25 жовтня 1917 року в Москві було призначено його бенефіс. Однак цього дня в Росії почалася революція. Незабаром у житті Вертинського стався епізод, який він сам пізніше називав «історія хвороби», і пов’язаний він був з Харковом.

1918 рік. У Харкові – вавилонське стовпотворіння столичних акторів, письменників і поетів усіх напрямів, які вирушили на гастролі в ситі українські міста і опинилися відокремленими лінією фронту від столиці. Цією ж хвилею в наше місто прибило модного вже співака Олександра Вертинського. Виступи змінювалися гуляннями в акторських компаніях; життя йшло своєю чергою, поки одного разу в «Будинку артиста» Олександр не побачив молоду жінку: у чорній сукні, з короною золотого волосся, вона справила на Вертинського оглушливе враження. Це була молода харківська актриса Валентина Саніна. «На мене глянули безтурботно-спокійні, величезні блакитні очі з довгими віями, і вузька, рідкісної краси рука з довгими пальцями простяглася до мене, – згадував пізніше співак. – Вона була дуже ефектна, ця жінка. Її голова була нібито у важкій золотій короні. У неї були розкосі вилиці, красиво вигнутий, трошки іронічний рот. ... Вона була дуже схожа на пухнасту ангорських кішку». Киянка, як і він, Валентина приїхала до Харкова після лютневої революції, навчалася тут у театральній студії, і тут почала свою театральну кар’єру. Неймовірно гарна й вишукано одягнена, вона привертала увагу багатьох чоловіків. Закоханість Вертинського їй лестила – але не більше. «Я зрозумів, що загинув, але без бою здаватися не збирався», – писав багато десятиліть по тому Вертинський. «Так само спокійно я розглядав її. На ній була чорне, глуха, до горла сукня, а на шиї на стрічці висів білий кришталевий хрест. На жаль, мене впізнала публіка, і за кілька хвилин уже оточили актори, актриси і різні люди. Мене термосили, цілували, обнімали й розпитували. Це була звичайна тоді картина моєї появи в будь-якому публічному місці. Коли ажіотаж навколо мене кілька вщух, Саніна, іронічно посміхаючись, сказала:

– І вам не набридло все це?

– Що саме?

– Ну... це... ідолопоклонство.

– Зрозуміло, набридло, – відповів я. – От я мрію підшукати собі дублера.

Вона розсміялася.

– Бідолашний! – сказала вона. – Мені вас шкода. І давно це з вами?

– О так!.. Уже років зо три.

Вона похитала головою:

– Лікуватися треба.

– Чим?

– Не знаю. Чим-небудь... У монастир ідіть. Може, допоможе.

– Ще чого! – Здивувався я. – Ходімте краще до зали. Вже починається програма.

Ми вийшли з бару й сіли за столик. Так почалася «історія моєї хвороби».

Присвятив Саніній кілька романсів

«Хвороба» виявилася досить важкою. Для Олександра Вертинського, який розумів, що це почуття – однобічне, відносини були і болісними, і прекрасними. Валентина Саніна, яка уміла тримати чоловіків на короткому повідку, для Вертинського не робила винятку. Співак присвятив харківській актрисі кілька романсів, за якими можна судити про їхні стосунки: «Вы стояли в театре за кулисами», «То не ветер играет терновником», «Послушайте, маленький, можно мне вас тихонько любить?», «Ты ушла на свиданье с любовником, я снесу, я стерплю, я смолчу». Саме в Харкові напередодні розриву все в тому ж 1918 році були написані сумні рядки, сповнені болю: «Это все, что от Вас осталось, / Пачка писем и прядь волос. / Только сердце немножко сжалось, / В нем уже не осталось слез. /Все окончилось так нормально. /Так логичен и прост конец: / Вы сказали, что нынче в спальню / Не приносят с собой сердец».

«Де ви тепер...»

Олександр Вертинський емігрував, об’їхав півсвіту з гастролями. У Шанхаї він зустрів жінку, з якою одружився і був щасливий. У 1945 році він повернувся до Радянського Союзу. Виступати в центральних концертних залах йому не дозволяли і він їздив по провінціях. У серпні 1945 року він знову приїхав до Харкова. Дружині він писав: «Учора був перший концерт в опері. Приймали з тріском, виттям і криками, які цей театр ніколи не чув! Словом, на ура! Сьогодні другий, а завтра – третій. Після цього ще три... Перероблену пісеньку закінчив і вчора спробував співати на концерті. Ніхто не аплодував. Не хочуть нічого слухати про війну. Зате всі інші – на ура! ... Адреса моя: Харків, готель «Інтурист», вулиця Свердлова. Давай «блискавку». Дійде».

Валентина Саніна теж виїхала з країни – ще на початку 1920-х років. Вона вийшла заміж за Георгія (Джорджа) Шлее; подружжя оселилося в Нью-Йорку, де Саніна створила відомий будинок мод «Валентина», в якому одягалися голлівудські зірки. Кришталевий хрест, який Вертинський пам’ятав по першій зустрічі, став символом цього будинку мод.

З Олександром Вертинським вони потім зустрілися лише одного разу – в 30-ті роки, коли співак виступав у Нью-Йорку. Згодом, уже повернувшись до Радянського Союзу, Вертинський напише ще одну пісню, присвячену Валентині Саніній: «Где теперь вы вянете, старея? / Годы ловят женщин в сеть морщин – / Так в стакане вянет орхидея, / Если в воду ей не бросить аспирин. / Хорошо, что вы не здесь, в Союзе. /Что б вы делали у нас теперь, когда / Наши женщины – не вампы, не медузы, / А разумно кончившие ВУЗы / Воины науки и труда!.. / Как Вы были мне когда-то близки! / Как от Вас кружилась голова!». Ці рядки були написані в 1946 році. Хто знає, чи не під враженням від повернення до Харкова...

Біографічна довідка

Олександр Вертинський

Народився 19 березня 1889 року в Києві, в родині дрібного чиновника. Його батьки не взяли шлюб офіційно, оскільки перша дружина батька ні за що не хотіла дати чоловікові розлучення. У п’ять років хлопчик залишився круглим сиротою.

З гімназійних років Саша захоплювався аматорською сценою, був статистом в одному з київських театрів. Поступово він потрапляє в коло художньої богеми, пише рецензії та оповідання для газет.

У 1909–1910 роках Олександр Вертинський переїхав до Москви, де грав невеликі ролі в театральних студіях. На початку 1912 року він вступив до театру мініатюр, де виступав з невеликими пародіями. З 1912 року Олександр Вертинський знімався в кіно. Наприкінці 1914 року він вирушив добровольцем на фронт, де служив на санітарному поїзді.

У 1915 році повернувся до театру мініатюр у Москві, де почав виступати з «пісеньками П’єро». Його успіх зростає, він виступає на різних майданчиках, гастролює і досягає всеросійської слави.

На початку 1920 року Олександр Вертинський залишив Росію, виїхавши до Константинополя, а далі – в Румунії. 1922 і 1923 роки артист провів у Польщі, гастролював у Австрії, Угорщині, Лівані, Палестині, Єгипті, Лівії, Німеччини. З 1923 до 1934 року жив у Німеччіні, Франції, Америці, а з жовтня 1935 року поїхав до Китаю. У травні 1942 року Олександр Вертинський одружився з Лідією Володимирівною Ціргвава, 20-річною донькою службовця КВЖД.

У кінці 1943 року родина Вертинських з донькою Маріанною повернулася до Росії й оселилася в Москві.

Артист постійно виступав з концертами і мав успіх, хоча з більш ніж сотні його пісень до виконання в СРСР було допущено не більше тридцяти. У 50-х роках ХХ ст. Вертинський знімався в кіно, в 1951 році отримав державну премію.

21 травня 1957 року Олександр Вертинський, у віці 68-ми років, помер у ленінградському готелі «Асторія». Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

 

 

Можейко, І. Харківська любов Олександра Вертинського [Электронный ресурс] / І.Можейко .- Режим доступа: http://www.slk.kh.ua/view_post.php?id=7807 . - 28.07.2011 г.

На нашем сайте появился ресурс, который поможет найти ближайшую к вам библиотеку, узнать, как с ней связаться и воспользоваться ее услугами. Будем ближе в цифровом и реальном мире!
Наши фотографии
Календарь событий
ПнВтСрЧтПтСбВс
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Проверка тИЦ и PR
Центральная городская библиотека им. В.Г.Белинского

Адрес: Украина, Харьков, 61058, ул. Данилевского, 34
Телефон: (057) 705-19-90. citylibbelin@gmail.com
Время работы - c 10.00 до 18.00
Выходной день – вторник, в летнее время: суббота и воскресенье
Санитарный день – последний день месяца
Подробная контактная информация
©Copyright ЦГБ им. В. Г. Белинского
2011-2018