Перейти на украинский язык Перейти на русский язык Перейти на английский язык

Східні харківські гори, ліси і моря

Ірина ГУДЗЬ

На дворі літо, спека, час відпусток, а отже, й пора для мандрів. Більшість українців, у тому числі й харків’ян, віддають перевагу красі Карпат або Криму, або мандрують за кордон. Однак, по-перше, це доволі дороге задоволення, а по-друге, і на своїй малій батьківщині можна знайти неймовірні місця відпочинку, як активного, так і пасивного.

Харківщина славиться своєю гостинністю: теплі водоймища, заповідники та дендропарки, хвойні та листяні ліси. Тут вам і риболовля, і похід за грибами та ягодами, і культурний відпочинок усією сім’єю. Однак проблема більшості харків’ян – незнання краси рідного краю. Кореспонденти «СК» вирішили провести огляд унікальних місцевостей Харківщини. Для полегшення завдання область було поділено відповідно до частин світу на південь, північ, схід та захід. Сьогодні наша подорож простягнеться на схід.

Печенізький район

Окрасою та найпотужнішим водопостачальником для всієї Харківської області є річка Сіверський Донець. Вона простягається ледь не через усю Слобожанщину, маючи загальну довжину русла – 1053 км. Саме на Сіверському Дінці й збудоване одне з найбільших водосховищ Харківщини – Печенізьке.

Комфорт проти дикої природи

Печеніги – улюблене місце відпочинку як молоді, так і людей старшого віку. Сюди нерідко приїздять і з дітьми. Причому відпочинок на Печенігах буває різним і залежить як від фінансових можливостей, так і від тяги до пригод і бажання відчути себе частиною дикої природи.

Якщо ви віддаєте перевагу першому, то краще їхати відразу на базу відпочинку. Таких, до речі, на Печенігах дуже багато. Приміром, поблизу селища Мартове знаходяться одразу 3 бази – «Елат», «Уют», «Вітерець». На Старому Салтові можна відпочити у «Сокольниках», «Мрії» чи «Вогнику».

Ціни залежать від сервісу. Наприклад, на комфортабельному «Елаті» є номера і за 900 грн на добу, і за 80. Ця база пропонує своїм гостям, окрім самого печенізького пляжу, басейн, баню, більярд та пейнтбол. Харчуватися ж можна або у столовій, або у ресторані. Для тих же, хто розраховує на більш дешевий відпочинок, можна орендувати будиночок до 100 грн на добу, наприклад, на базі «Вітерець». Звичайно, сервісу на таких базах як такого немає. Газова піч, мангал, ліжко та дах над головою – це все, на що можна розраховувати. Однак пахощі соснового лісу, теплі води водосховища та романтику дикої природи у вас ніхто не відбере.

Для тих, хто не боїться відпочивати у наметах, місця так само достатньо. У такому відпочинку є своя романтика: можна власноруч розводити вогонь, готувати їжу на відкритому повітрі, спати під зоряним небом. Довгі посиденьки біля вогнища, пісні під гітару, шашлики – словом, всі умови для прекрасного відпочинку.

− Ми кожного року з друзями та батьками їздимо відпочивати на Печеніги, причому завжди у наметах. Платити за житло не треба, а кілька днів поспати на відкритому повітрі навіть цікаво, − розповідає харків’янин Сергій Криворучко. – Ми завжди зупиняємося на лівому березі водосховища, переїхавши через 2 дамби. Там у лісі можна знайти чудове місце: пологий спуск до води, маленькі піщані пляжики.

Єдине, про що варто не забувати – протипожежна безпека та комарі. Що стосується першого, то відпочивати ви будете у сосновому лісі, де у разі пожежі вогонь зупинити майже неможливо. Минулого року уряд заборонив у найбільший літній період розводити поблизу лісів вогонь, а порушників карали великими штрафами. Тому краще запастися вже готовою їжею і сміливо вирушати на відпочинок.

Комарі ж на Печенігах є, але хороший захист від них – креми та спреї.

− На Печенігах порівняно з тим же Сіверським Дінцем комарів майже немає. На Есхарі чи Фігуровці ми комарів і з наметів виганяли, і кремами мазалися, і антикомарині отрути запалювали, все одно додому всі покусані приїхали. На Печенігах же достатньо одягтися увечері у спортивний костюм, в крайньому разі скористатися тим же кремом, − ділиться досвідом Сергій Криворучко.

По 10 грн з рибалки

На Печенігах процвітає рибальство. У теплу пору року вздовж берегової лінії можна побачити цілі колонії наметів рибаків, які приїжджають сюди на цілі місяці. Є й такі, що рибалять сім’ями: беруть і жінок, і дітей, і навіть домашніх тварин. Цілими днями рибалять, а рибу потім або продають, або солять і сушать. До речі, часто справжні рибалки їсти спійману рибу не дуже й полюбляють. Для них цікавим є сам процес ловлі.

За словами рибаків, улов на водосховищі може бути дуже солідним. Тут мешкає плотва, краснопірки, лящі, підлящі тощо.

− Дуже класно ловити з човна. Запливаєш за буйки (їх роль, як правило, виконують пластикові пляшки), чіпляєшся до одного з них та рибалиш собі на здоров’я, − розповідає Сергій Криворучко. – Полюбляю я ще Артемівський залив поблизу селища Мартового. Там багато тини та комишів, а отже й водиться лин.

Однак згідно з даними федерації рибальства Харківської області, в останні роки рибні запаси Печенізького водосховища значно зменшилися. У зв’язку з цим було прийнято рішення про введення плати за любительську ловлю у розмірі 10 грн з людини на добу. Отримані кошти будуть направлені на зариблення водоймища.

Регіональний ландшафтний парк «Печенізьке Поле»

«Печенізьке Поле» − це не лише фольклорний фестиваль, але й заповідник, у якому можна побачити рідкісних тварин та рослин.

На території «Печенізького Поля» проживають видри, сліпаки, горностаї, тушканчики, луні, байбаки, чаплі, лелеки, лебеді й журавлі.

Що стосується флори заповідника, то вона дуже різноманітна. 7 видів рослин занесено до Червоної книги України, 5 – охороняються в Харківській області. Тут вам і квіти, і лікарські трави.

Однак головна увага у заповіднику приділяється розведенню дрохв − гніздових птахів степової та лісостепової зони, кількість яких за останні роки різко скоротилася. Для їх розведення у «Печенізькому Полі» було створено спеціальний дрохвоплідник.

Більшість дрохв живуть не у вольєрах. Їх кілька років тому випустили у живу природу для підвищення численності популяції. Однак окремі екземпляри можна побачити й біля будиночку управляючого, який з радістю покаже туристам своє господарство. У сусідніх вольєрах живуть фазани, холмогорські голубі й архангельські гуси, білі лебеді та інші пернаті. Птахів можна й погодувати, тому перед поїздкою до заповідника слід набрати побільше зерна чи крупи.

А от доїхати сюди не так просто. По-перше, іншим транспортом окрім власного авто до заповідника не добратися, по-друге, на карті його немає, тому прийдеться поблукати околишніми шляхами між Мартовим й Артемівкою.

Борівський район

Селище міського типу Борове знаходиться на відстані 4 км від Червонооскільського водосховища. Між ними з півночі на південь майже на 20 км простягається сосновий бір, в який здалеку приїздять по гриби та ягоди. Повз село протікає невеличка річка Борова.

Борове – чудове місце для рибалки, походу за грибами і ягодами. У лісі можна знайти білі гриби, опеньки, польські гриби, лисички, рижики, з ягід – суниці, чорниці.

Червонооскільке водосховище відрізняється від Печеніг чистотою довкілля: сміття тут майже немає, хоча туристи приїздять і з Харківської, і з Донецької областей. Правий берег водосховища безлюдний, непридатний для довгого відпочинку через гірську місцевість, проте дуже красивий. На лівому – багато пляжів, поряд сосновий і тополиний ліси. Червонооскільське водосховище славиться серед рибаків. Тут водиться багато щук, судаків, плотви, краснопірок, можна піймати також і сома або ляща.

− Я сам живу у Харкові, а до Борової частенько приїжджаю у гості до тітки. Природа тут незвичайна, а повітря яке чисте! Улітку всім рекомендую приїздити сюди на водосховище. Тут багато піщаних пляжів, усі вони безкоштовні. Є й інфраструктура – водяні гірки, катання на «банані», «таблетці». А до лісу ми з дружиною частенько по гриби ходимо. До листяного – за маслюками, до соснового бору – за опеньками та зеленушками, − розповідає Андрій Шкарапута.

У 2000 році у Борівському районі було збудовано Свято-Миколаївський храм. Він є надзвичайним вже своїм виглядом, адже збудований у стилі українського бароко – поєднання властивих західноєвропейському бароко колонад, скульптури, позолоти і багатоярусних куполів з давньоруським дерев’яним зодчеством.

На Слобожанщині можна побачити й інші церкви у стилі українського бароко – Покровський собор у Харкові, Миколаївський у Святогірському монастирі, Свято-Преображенський в Ізюмі, Покровська церква у Вільшанах

Дворічанський район

Районний центр, селище міського типу Дворічна, знаходиться за 162 км від Харкова. Ця віддалена від промислового центру місцина не може похвалитися розвиненою інфраструктурою, проте компенсує це природою, до якою ще не дійшла руйнівна сила цивілізації. За словами місцевих жителів, у них навіть лісові звірі майже ручні і зовсім не бояться людей. Лосі, білки, байбаки – такі тварини є не дивиною у Дворічній.

− Природа у нас тут надвичайно красива, такої ніде більше не знайдеш! – похваляється рідним районом начальника відділу туризму та культури Дворічанського району Сергій Щоличев. – Наша гордість – байбаки. Лише у нас вони живуть у великій кількості серед дикої природи. Байбаків можна зустріти у Дворічній, Вільшаній, полюблять вони селитися поблизу крейдяних гір.

Крейдяні гори

Перлина Дворічанського району – крейдяні гори. Щоб подивитися на них, люди їдуть за сотні кілометрів. Це й не дивно, бо гори дійсно справляють враження.

Крейдяні гори простягаються вздовж узбережжя річки Оскіл на велику відстань. Щоб дістатися їх, треба їхати у бік Кам’янки через Новомлинськ. Поряд розташований ліс з неймовірною флорою та фауною. На самих крейдяних горах також є рослини – дерева ростуть ярусами, утворюючи щось на зразок каскаду.

Гори не дуже високі, і на них можна піднятися, тим паче, що краєвид тут відкривається неймовірний – долина річки Оскіл. Кожна гора має свій образ: одна нагадує вулкан, інша – голову індійця. Знаходяться навіть такі, що мають печери з довгими коридорами. Цим Дворічанські висоти нагадують Слов’яногірськ.

Зелений туризм

Зелений, або екотуризм – це відпочинок на природі, пов’язаний зі знайомством з місцевою культурою, традиціями без шкоди для екології краю. Донедавна вважалося, що зелений туризм є лише у Карпатах, але, як виявилося, існує таке явище і у Харківській області.

– Зелений туризм розвивається у Панасівці, Іванівці, Мечніково. За невелику суму грошей можна опинитися в атмосфері шевченківського села, відчути традиційний український колорит, − розповідає Сергій Щоличев.

Хатки-мазанки, вишиті занавіски на вікнах, дерев’яні меблі, набиті духмяним сіном подушки – невід’ємні елементи зеленого туризму у Дворічанському районі. З їжею проблем також не буде. Тут вам і українські вареники, і борщ, і домашній хліб. А про овочі та фрукти й говорити не варто – все найсвіжіше, тільки-но з грядки.

Туристи можуть придбати і лікувальні трави, а ще цікавіше – піти і самим їх назбирати. Місцеві жителі знають місця, де ростуть гриби і лісові суниці.

Куди ж на українському селі без розваг? Але розваги тут також колоритні – пісні біля вогнища під баян, майстер-класи по гончарству і ткацтву та багато іншого.

Білі амури по 20 кг

У Дворічанському районі процвітає рибальство. Місцеві жителі хваляться, що риба сама стрибає зі ставка на сковорідку.

− Рибалити у нас дійсно цікаво. Звичайно, зараз більшість ставків платні. Середня ціна – 50 грн на добу. Найкраща рибалка на Вільшанському, Добролюбівському, Іванівському, Колодязьському ставках, − наголошує Сергій Щоличев. – Однак можна рибалити й на річці Оскіл. У ставках живуть переважно білі амури, коропи, окуні, у річці водиться щука, сом, судак.

Великобурлуцький район

Чомусь при згадуванні Великого Бурлука людям приходить на думку лише відомий на всю Україну місцевий сир, що ж стосується місць відпочинку, то тут люди потрапляють до глухого кута. Насправді ж Великобурлуцький район може похвалитися значною кількістю пам’яток. Це і садиба Донець-Захаржевських, і стародавній храм у селі Перша Гнилиця, і найстаріший на Харківщині дуб у селі Шевченкове та багато іншого.

− 8 липня ми організовуємо третій тур унікальними місцями Великобурлуцького району. Наші гості відвідають заповідник байбаків поблизу селища Сторівка, де можна на власні очі побачити цих тварин. До речі, тут їх проживає близько 250 сімей. Улітку вони активніші, ніж весною. У цей час байбаки вже обзавелися нащадками, а тому стали більш активними і грайливішими, − розповідає начальник відділу туризму і культури Великобурлуцького району Микола Мозговський.

Також у програмі екскурсії джерело у Федорівці, що славиться своїми чистими водами, найстаріший на Харківщині дуб, відпочинок біля ставка, смачна юшка, приготовлена місцевими майстринями, і багато іншого.

Садиба Донець-Захаржевських

Одна з головних культурних пам’яток Великобурлуччини − садиба Донець-Захаржевських. До революції красивим світло-коричневим домом з білими колонами володіли російські поміщики Донець-Захаржевські та Задонські.

За часів свого розквіту садиба мала величний вигляд: великий дім, сад, парк, оранжерея, кам’яні ворота біля в’їзду. Алеєю через парк можна було дістатися до Преображенської церкви, також володіння Донець-Захаржевських. На жаль, до сьогоднішніх часів зберігся лише дім.

− Дім Донець-Захаржевських хоча й потребує реставрації, однак є важливою історичною пам’яткою. Крім того, він цікавий тим, що це дерев’яна будівля, і побудована вона без жодного гвіздка, − розповідає Микола Мозговський.

З садибою пов’язані й містичні історії і легенди. Одна з них – таємниця «Велесової книги». За легендою, дерев’яні дощечки зі старослов’янськими письменами знайшов у садибі полковник добровільної армії Федір Ізрек у 1919 році. Емігрувавши до Франції, він забрав туди й «Велесову книгу». Пізніше її мов би розшифрував письменник Юрій Миролюбов, однак старослов’янська пам’ятка досі не повернулася на батьківщину і зникла з поля зору мистецтвознавців.

У садибі Донець-Захаржевських гостював сам Григорій Сковорода. У парку встановлено монумент відомому філософу, який можна побачити і зараз.

Дуб майже 6 метрів у діаметрі

Є на Великобурлуччині й унікальний дуб. Вважається, що це найстаріший представник свого виду у Харківській області. В обхваті дерево сягає 5,6 метрів.

− Я раніше не надавав уваги цьому дубу, але потім зрозумів, що дарма. Туристів від дерева не можна відтягнути. Усі фотографуються біля нього, обнімають. Якщо ж притулитися до дуба спиною, то можна відчути, як він дихає, − з гордістю каже Микола Вікторович.

Юшка з товстолобиків і домашній хліб

Біля садиби Донець-Захаржевських є ставок, біля якого туристи зазвичай влаштовують пікніки. Королевою тутешнього обіду безперечно є юшка, зварена з м’ясистих товстолобиків. Їх, до речі, ловлять у тутешньому ставку. Обід доповнює домашній хліб, спечений місцевими майстринями, і узвар.

Місцеві жителі з радістю приготують їжу або продадуть саму рибу: і самим підзаробити, і туристам відпочинок. Ціни ж тут не кусаються – 1 кг товстолобиків коштує 12−13 грн.

Чугуївський район

Чугуїв

Відвідати Чугуїв варто вже тому, що сьогодні це ледь не єдине місто в Україні, яке зберегло архітектурні пам’ятки військових поселень – будівля штабу, колишній дорожній палац царя, корпус військових топографів, будинки офіцерів тощо.

З Чугуєвом пов’язане ім’я знаменитого російського художника Іллі Рєпіна. Саме тут він народився і виріс, здобув початкову освіту, творив. У Чугуєві митець написав свого «Протодиякона», «У волосному правлінні», «Портрет Софії Любенької», «Клич Мініна Нижньому Новгороду» та інші. На честь великого живописця земляки заклали парк. Також у Чугуєві працює дитяча художня школа імені І. Ю. Рєпіна, при якій існує художня галерея.

Щоб познайомитися з творчістю Рєпіна, до Чугуївського художньо-меморіального музею імені І. Ю. Рєпіна приїздять люди зі всього світу. Тут можна побачити 4 оригінальні ікони Рєпіна, портрет М. В. Вірьовкіної, офорти, а також колекцію фаянсу, розпису по дереву, меблів часів Катерини ІІ і багато іншого. Музей розташовано за адресою: вул. Рози Люксембург, 8. Працює у всі дні, окрім понеділка.

Малинівка

Якщо ви вже приїхали до Чугуївського району, то гріх не відвідати село Малинівку, відоме за музикальною комедією Андрія Тутишкіна «Весілля у Малинівці». Хоча сам фільм не був повністю знятий на вулицях цього селища, однак деякі зйомки все ж таки тут проводилися.

Щорічно восени у Малинівці проходить фестиваль весіль, цього року – вже 9‑й. Традиційно на весілля сюди запрошують у кінці вересня. Можна не тільки подивитися на одруження молодих пар за всіма народними традиціями, але й взяти участь у конкурсах, поїсти шашликів, а може, й отримати гарбуза. Словом, відчути весь смак українського весілля.

У Малинівку приїздять відпочивати і завзяті пляжники.

− Платити тут не треба, лежи собі на пісочку, загоряй. Поблизу пляжів є кіоски, тому холодне пиво та морозиво – це норма на малинівському пляжі, − розповідає Сергій Криворучко.

Кочеток

На північному сході від Чугуєва розташувалося мальовниче селище міського типу Кочеток. Воно відоме своїми лікувальними джерелами, мальовничою природою, а також музеєм води.

Музей було відкрито у 1982 році за ініціативою Кочетківської водопровідної станції. Сьогодні у ньому представлено близько 2000 експонатів, пов’язаних із водними багатствами. Серед них макет стародавніх водопроводів, карта-схема джерел водопостачання Харкова, схема басейну Сіверського Дінця. Музей знаходиться за адресою: вул. Чугуївська, 32 і працює з 9 до 15 години з вівторка по п’ятницю, і з 9 до 14 − у суботу. Понеділок і неділя – вихідні. Вартість екскурсії 5 грн для дорослих і 3 для дітей і студентів.

Есхар

Багато людей приїздять відпочивати і на Есхар, а точніше не у саме селище, а до берега Сіверського Дінця. Вода тут надзвичайно чиста, природа мальовнича – у воді можна побачити навіть жовте латаття. Пляжі на Есхарі невеликі, однак їх багато. Вихідними людей зазвичай багато, однак місця вистачає всім. Сюди приїздять переважно сім’ями.

Багато на Есхарі й рибалок. Приїздять сюди за щуками, коропами, окунями, ловлять і хижу рибу.

− На Есхарі немає баз відпочинку. Проте можна приїздити з наметами. Тут дуже багато туристів, тому усамітнене місце для довгого відпочинку знайти важко. Проте тут чудова риболовля. Ми з друзями частенько приїздимо ловити рибу біля греблі. Найкраща ловля, як на мене, у кінці літа – восени. Щуки тут дуже багато, − розповів Сергій Криворучко.

 

 

Гудзь, І. Східні харківські гори, ліси і моря [Электронный ресурс] / І.Гудзь. - Режим доступа: http://www.slk.kh.ua/view_post.php?id=7521 . - 02.07.2011 г.

На нашем сайте появился ресурс, который поможет найти ближайшую к вам библиотеку, узнать, как с ней связаться и воспользоваться ее услугами. Будем ближе в цифровом и реальном мире!
Наши фотографии
Календарь событий
ПнВтСрЧтПтСбВс
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Проверка тИЦ и PR
Центральная городская библиотека им. В.Г.Белинского

Адрес: Украина, Харьков, 61058, ул. Данилевского, 34
Телефон: (057) 705-19-90. citylibbelin@gmail.com
Время работы - c 10.00 до 18.00
Выходной день – вторник, в летнее время: суббота и воскресенье
Санитарный день – последний день месяца
Подробная контактная информация
©Copyright ЦГБ им. В. Г. Белинского
2011-2018