Мені, як людині, яка у студентські роки захоплювалася історією та культурою Середньовіччя, було неабияк цікаво дізнаватись деякі факти та дрібниці з життя тамплієрів, описані письменником. Адже Еко - не просто майстер художнього слова, а історик-медієвіст (спеціалізація на Середніх віках).

 

«…за давніх часів блудницями іменували емансипованих жінок, вільних жінок, інтелігентних, які не хотіли все життя провести у домогосподарках, адже ти сам знаєш, що повії називалися куртизанками і тримали салони, зараз би сказали заввідділом культурних зв’язків». Мені загалом дуже подобається детальний опис зовнішності героїв та інтер’єрів. На жаль, тут цього майже нема і мені цього не вистачало. Звісно, бо автор акцентує увагу на більш серйозних явищах: осмислення культурного сум’яття сучасної свідомості, попередження про розумову неакуратність, яка породжує чудовиськ.

 

Неможливо не помітити гротеск на вроджену довірливість і схильність до містифікації, характерну для людей. «Бог загадковий та неможливий до сприйняття, нелогічність – це саме та якість, яка на думку людей, личить Богові. Нелогічне для них – близьке до дива». Складна детективна канва і влучні висловлювання, які на тлі модної тотальної толерантності можуть комусь видатися не просто колючими, а й образливими.

 

«Людство не переносить думки, що наш світ з’явився випадково, через помилку, тому що чотири навіжених атоми зіштовхнулися під час дощу на автостраді. Отже, слід пояснювати світ через космічну змову, Бога, янголів та дияволів». Роман більше сподобався, ніж не сподобався. Але, чесно кажучи, читати було дуже важко, бо як пересічний читач здебільшого читаю менш серйозну літературу. Читання творів Умберто Еко потребує неабиякої розумової праці, не одразу виходить перестроїтися.