«Вони мріяли про мир. Ми захищаємо його знову…»

До Дня пам’яті та Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у Бібліотеці-філії № 17 для людей з порушенням зору особлива виставка – про дві війни й одну країну «Перемога, яку ми ще захищаємо…».

Ця виставка — міст між поколіннями: тими, хто боровся в 1940-х, і тими, хто бореться зараз. Пам’ять і мужність. Минуле і сьогодення.

Війна. Для когось — це було слово з підручника, для когось — шрам на серці. У травні ми згадуємо про Перемогу над нацизмом. Але сьогодні ці спогади не лише про минуле. Бо знову — наші міста горять, наші воїни стоять на смерть, наші діти ховаються в підвалах.

У центрі експозиції — Друга світова війна: книги, спогади, фотографії та свідчення про Харків під час окупації, обстрілів, евакуації й боротьби. А поруч — сучасна війна, яка триває тут і зараз. І наш рідний Харків знову стоїть на межі, але не падає.

На поличках виставки — пам’ять про битви й втрати, про визволення Харкова, про подвиг і біль. Тут стоять книги — як свідчення. Щоб пам’ятали. Щоб світ не забував. Щоб перемогти.

Ось лише деякі з них:

«Вторая мировая война в воспоминаниях». Унікальне зібрання спогадів видатних світових лідерів і політиків — Вінстона Черчилля, Шарля де Голля, Дуайта Ейзенхауера, Вільяма Легі, Корделла Хелла. Це голоси тих, хто приймав найважчі рішення, хто вів народи до перемоги над фашизмом. Книга допомагає побачити війну з різних точок зору — політичної, дипломатичної, людської;

Книга «Помним!!!» розповідає про ті дні, коли місто стогнало від боїв, а серця людей жили надією. Це не тільки про минуле. Це — про нас. Про тих, хто знову боронить Харків, аби жити, а не мстити;

«Нескорені харків’яни» І. Мірошниченка — про тих, хто не зламався під тиском нацистської окупації, про незламний Харків у страшні роки війни. Про тих, хто чинив опір;

«Скажи, Дробицький Яр…» — про місце, де земля пам’ятає крики невинних і про тих, кого вбили тільки за те, ким вони були;

«Міста живих, міста мертвих…» Книга Євгенії Подобної — це не художній вимисел. Це — правда. Вона болюча, незручна, надто реальна. Це голоси тих, хто вижив у Бучі, Ірпені, Гостомелі. Голоси людей, які втрачали, рятували, трималися.

Це сторінки війни, які написані не чорнилом — кров’ю, сльозами, криками. Це хроніка злочинів і хроніка незламності.

Дуже важлива і промовиста книга — «Ізюм 2022. Щоденники окупації» Наталії Ізюмської.

Уже сама назва говорить про документальну, особисту і водночас національну трагедію. Ізюм став одним із символів жорстокості російської окупації: руйнування, масові поховання, біль і мужність мешканців. це реальні щоденникові записи з часу окупації, можливо — про життя під обстрілами, про страх, надію, спротив, про долі рідних, сусідів, рідного краю. Це сповідь про біль і стійкість, книжка, яку варто читати, щоб зрозуміти справжнє обличчя війни не тільки через хроніку боїв, а через очі тих, хто пережив окупацію.

У затишному куточку бібліотеці можна послухати аудіокниги та свідчення; згадати полеглих і подумати про тих, хто тримає небо сьогодні, доторкнутись до поезії, що говорить мовою серця і просто — побути в тиші, яка пам’ятає.

А ще за бажанням – подивитися особливі кінокартини про війну і силу духу:

«День українського добровольця» (2021) — це документальний фільм про тих, хто пішов на війну не за наказом, а за покликом серця. Він розповідає про перші добровольчі батальйони, які в 2014 році стали на захист України у найтяжчий момент — коли армія ще тільки відновлювалася, а ворог уже був на порозі. На екрані — справжні історії добровольців: учителів, лікарів, артистів, робітників, які в один день залишили звичне життя й стали бійцями. Фільм не гламуризує війну. Він про внутрішній вибір, про страх і віру, про побратимство і втрати. Про тих, хто пішов — бо не міг не піти.

«Харків. Форпост України» (2022) — історія великого міста, яке стало щитом. Про людей, які залишились.  Про наше рідне місто, яке вистояло.

Музичним супровідом до виставки стали українські пісні часів війни та про війну («Розпрягайте, хлопці, коні» — народна, сумна... ,«Ой у лузі червона калина» — як символ незламності, «Пісня про рушник» (на вірші Малишка, муз. Платона Майбороди) — про материнську любов і прощання та Симфонія №3 («Пам’яті жертв») Євгена Станковича.

Книги, аудіоспогади, поезія, пісні, тиша й пам’ять. Приходьте. Торкніться серцем.