Новини та
«Філософ свободи»
Григорій Савич Сковорода
1722-1794
21 березня, до Всесвітнього дня поезії, в Ужгороді було проведено багато цікавих та пізнавальних заходів, на які, вже традиційно, було запрошено і Центральну міську бібліотеку Харкова.
«Народний літературний музей Закарпаття», що є філією Закарпатського обласного художнього музею ім. Й.Бокшая, підготував цікаві літературні зустрічі з закарпатськими літераторами, а відомі видавництва надали зразки своєї продукції для книжкової виставки «Видатні літератори України».
Головна бібліотекарка Центральної міської бібліотеки Харкова Ганна Абрамова розповіла ужгородській літературно-мистецькій спільноті про видатного філософа і поета Григорія Савича Сковороду і про те, як харків’яни зберігають пам'ять про свого славетного земляка.
Постать Григорія Сковороди така ж знакова для Харківщини, як і цей регіон для самого філософа. Хоч народився він на Полтавщині, а навчався в Києво-Могилянській академії, саме Слобожанщина стала для нього місцем сили. Сюди він повертався, тут мандрував, викладав і писав.
Саме тут він знайшов свій останній прихисток і нібито власноруч викопав собі могилу під липою. Але його вічний спокій після смерті досить умовний.
Сковородинівка, де похований філософ, уже вдруге страждає від війни: спочатку – від нацистської окупації, тепер – від російського нападу. А самого мислителя все ще намагаються спіймати: тільки вже не абстрактний світ, а цілком конкретний – “руський мир”, який хоче присвоїти собі Григорія Савича вже понад 100 років.
1759 року Сковорода приїздить викладати в Харківському колегіумі. На той час – це найпередовіший навчальний заклад в усій Україні. Тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд із латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку, італійську мови.
Окремо існував архітектурний, геодезичний, артилерійський клас. Колегіум підтримували меценати, а освіту тут могли здобувати діти всіх соціальних верств: козацтва, духовенства, містян. Цей формат колегіуму став відходом від духовного навчання.
І це, звичайно, мало помітний вплив на місто. Після відкриття університету в 1804 році Харків стає одним з найпотужніших міст Європи за кількістю студентів на душу населення.
Вплив Сковороди в освітніх колах так само був визначальним. Вже за рік викладання йому запропонували отримати чернечий сан, щоб мати можливість обійняти керівну посаду. Однак він категорично відмовився і на певний час залишив колегіум.
Мандри Сковороди Слобожанщиною пролягали через маленькі села і містечка, де він шукав злагоди з мальовничою природою. Серед слобожанської природи він шукав спокою, натхнення та духової насолоди.
У цей період Сковорода пише зокрема «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Буквар світу» та цикл «Байки харківські».
Мандрівний філософ переважно писав у селі Бабаї, де жив у маєтку харківського губернатора Щербініна. Його філософські роздуми в поетичному слові і зараз надихають українську літературну спільноту, бо поезія повинна не тільки надихати, вона стає закликом та могутньою зброєю.
Останній рік життя Григорій Савич провів у слободі Пан-Іванівка в будинку свого доброго друга Андрія Ковалівського. Тут він і обрав померти.
Спадщина Сковороди об’ємна і глибока, вона потребує уваги, підготовки і занурення, щоб декодувати його філософський світ. І вона варта цієї уваги та промовляє щоразу влучно і актуально.
«Духовна зброя сильніша за тілесну», - вже понад два століття каже нам Сковорода.
