До 95-річного ювілею видатної літераторки України Ліни Василівни Костенко у Бібліотеці-філії № 22 - літературна година і поетичний вернісаж «Поезія – це завжди неповторність». 

Читачі дізналися багато цікавих фактів з біографії Ліни Костенко і знайомилися з її ліричними творами. Читачі бібліотеки дуже люблять творчість Ліни Костенко, залюбки цитують, її віршами зачитуються та вчать напам’ять.

Вона народилася 19 березня 1930 року у старому таємничому місті Ржищеві у родині вчителів. Її виховувала бабуся, яку Ліна називала старшою мамою. Вона знала безліч історій та казок.

Ліна з підліткового віку була закохана у філософію, вже тоді читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля. Вона закінчила школу з медаллю. Але, коли обрала для вступу філософський факультет університету Шевченка, отримала відмову і їй довелося йти у педагогічний. У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу». Батька поетеси, блискучого педагога і поліглота, який знав 12 мов, у 1936-му році засудили на 10 років концтаборів.

Писати Ліна почала в літературній студії при журналі «Дніпро», якою опікувався Андрій Малишко. Перші вірші опублікувала в 16 років. Жіноча, розумна, екстравагантна, з лукавинкою в очах. У неї закохувалися відомі й знамениті чоловіки. Її прихильності добивалися українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко.

Ліна Костенко нікого й нічого не боялася. Писала листи-протести, закликаючи зупинити арешти української інтелігенції. Вступилася за В’ячеслава Чорновіла і підписала собі вирок. Її ім’я у пресі  більше не згадували, а твори не друкували майже шістнадцять років.

Так, історичний роман у віршах «Маруся Чурай», шедевр української і світової літератури, за який Костенко в 1987 році отримала Шевченківську премію, пролежав нікому не відомим цілих 6 років. Ліна Костенко ніколи не зраджувала собі. Відмовляється від нагород, бо не носить політичної біжутерії, вважає, що не Україна повинна знати своїх митців, а митці – Україну.