Світлана Єфремова добре відома літературній Харківщині  як талановита українська поетеса, голова Конгресу літераторів України, член літературного об’єднання «Третій цех» та Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада».

В різні роки Світлана Єфремова ставала переможницею Міжнародного фестивалю-конкурсу сучасної української поезії «Мова калинова», творчого конкурсу «Грані майстерності» Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада» та багатьох інших. 

Літературно-художній альманах «Я – жінка…» жіночого клубу «Лада» давно став візитною карткою нашого клубу, з його авторами добре знайомі шанувальники жіночої поезії і прози в багатьох країнах світу, а твори Світлани Єфремової завжди були прикрасою нашого альманаху, вони цікаві, очікувані і мають великий успіх у читачів. Вражають своєю силою вірші про Україну та наш рідний Харків, заворожують потаємною красою рядки про кохання, дарує радість пейзажна лірика… Для авторки не буває незначних тем, незначних віршів, її поезія – відбиток різнобарвного життя у часовому просторі.

Талановита поетеса вразила своїми творами і літературне Закарпаття – члени журі Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.», який на час війни було перенесено в Ужгород, дуже високо оцінили майстерність Світлани Єфремової. Чудові вірші обдарованої харків’янки були прочитані акторами на площі міста в День Незалежності, а на саму авторку дуже чекає літературна спільнота Ужгороду.

Вірші Світлани Єфремової не владні рокам, вони несуть людям добро, не тільки огортають теплом, а й мусять думати та діяти… 

Ми щиро бажаємо Світлані Єфремовій творчого натхнення і з нетерпінням чекаємо на її нові вірші. 

 

 

Війна і Світ. І люди…і

шляхи…

Межу минулих сенсів

розмиває.

В моєму місті не дзвенять

трамваї,

І не дарують захисту дахи. 

 

Весна і літо промайнули

повз.

Сьогодні не до свят, не до

салюту…

Бо на душі так само стигне

лютий,

хоч серпень вже до вересня

доповз.

 

Моєму місту, звісно, не

звикать,

що ніч і день одне на одне

схожі.

Та, дивлячись у небо,

перехожі

говорять: «дзуськи!.. нас не

залякать».

 

Мій Харкове!.. Незламний

вартовий.

В тобі живе така велика

сила!

Я знов за тебе Господа

просила…

Тримайся. Мій нескорений.

Живий.

 

Мій друже, ми разом за

кроком крок

бували і в палацах, і в

халепах.

Та, мріючи про теплий вітер

степу,

думками діставалися зірок.

 

Ти знаєш стільки моїх

таємниць,

яких ніхто не знатиме

ніколи…

Дитинство, юність, дім,

життєва школа.

Солодкий смак ранкових

полуниць…

 

Притиснувши до серця

оберіг,

дивлюся на поля, джерела,

хати…

Ах, боже мій, та як же ще

багато

з тобою в нас попереду доріг!

 

Багато праці і яскравих мрій,

Крокуючи твоєю мостовою –

я знову милуватимусь тобою.

І знатиму, що ти

назавжди мій.