В пам’ять про жорстоку війну європейських народів із німецькими загарбниками у 1941-1945 рр. в Україні споруджено десятки меморіалів і тисячі пам’ятників. Більшість із них поставлено на братських могилах і місцях масового вбивства мирних громадян. У тій війні життя за незалежність Батьківщини віддавали люди різних національностей, зокрема євреї.

 

Метою даної публікації є висвітлення історії спорудження Меморіалу Слави у Харкові, а саме в районі Лісопарку. Будівництво цього меморіального комплексу не привертало уваги дослідників і краєзнавців. Його історіографія представлена незначною кількістю публікацій, які побачили світ в основному на шпальтах місцевої преси [1-3, 5-6, 8]. Невеличка книжечка про Меморіал, автором якої є М.М. Соловйов, більше уваги приділяє подіям німецько-радянської війни, ніж самому архітектурному об’єкту [7]. 

 

Інформація довідкового характеру про добудови у дослідженому меморіальному комплексі міститься у книзі «Скрижалі історії Харкова», що побачила світ у 2020 році [5]. Цінний матеріал про історію створення Меморіалу зберігається у відповідних фондах Державного архіву Харківської області та Харківського міського архіву [4, 12, 13]. Відомості про звірства, що чинили німецька влада та їх поплічники у Харкові, містяться у карній справі одного із поліцаїв, арештованого у 1987 році, О.О. Посєвіна. Там же є том, присвячений Меморіалу Слави [10].

Рішення про будівництво меморіального комплексу Рада Міністрів СРСР прийняла 3 березня 1975 року [10, арк. 45]. Місце спорудження архітектурного об’єкту було обрано невипадково. Тут під час гітлерівської окупації було місце масового вбивства та поховання загарбниками мирних мешканців Харкова, партизан і підпільників, військовополонених, заручників тощо.

 

Після визволення міста у серпні 1943 року була створена Надзвичайна державна комісія з встановлення і розслідування злочинів німецькофашистських загарбників та їх спільників і заподіяної ними шкоди громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР. До її складу, крім партійних, радянських робітників, представників громадських організацій, входили патологоанатоми і лікарі. Для розслідування причин смерті людей із місць масових поховань прибула група експертів із Москви на чолі з головним судовім медичним експертом Наркомату охорони здоров’я СРСР В.І. Прозоровським. В ексгумації та огляді останків із могил, розташованих у Лісопарку, брали участь столичні вчені К.О. Лєбєдєв і О. В. Лаптєв. Поруч із ними трудилися працівники місцевого науководослідного інституту судових експертиз, зокрема професори О.І. Шевцов та І. І. Маклєцов [14, с. 170].

 

Згідно Акту про розстріл гітлерівцями мирного населення та радянських військовополонених у Лісопарку Харкова від 13 жовтня 1943 року відзначено, що тут «з червня 1942 р. по червень 1943 р. німецькими окупантами було розстріляно майже 4 тисячі осіб» [14, с. 170]. При ексгумації було розрито 6 ям: «перша розміром 20х12 метрів в середній своїй частині розширена на 2 метри; друга 6х3,5 м; третя – 6х7 м; четверта – 6х9 м; п’ята – 7х6 м; шоста – 9х5,5 м» [14, с. 171].

 

Неподалік від цього місця у медичному комплексі «Помірки» та авіамістечку у 1941, 1943-1944 рр. розташовувалися радянські госпіталі. І померлих від ран, загиблих у боях ховали поруч із могилами страчених гітлерівцями.

 

1944 року була сформована перша братська могила, де поховали 8 тисяч людей. Над могилою поставлено пам’ятник пірамідальної форми увінчаний 5- кінечною зіркою. На лицевій стороні викарбувано епітафію: «Спинись, живий, перед святим цим каменем. Віддай пошану тим, хто тут лежить. Вони померли, до кінця незламні, За те, щоб ти сьогодні міг би жить». 1961 року була облаштована друга братська могила, де упокоїлись залишки 10 тисяч людей. На могилі встановлена скульптурна група мати у скорботі та воїн.

Після отримання Постанови Ради Міністрів СРСР у 1975 році партійні та радянські органи влади міста Харкова почали проводити підготовчі роботи. Була сформована творча група у складі скульпторів В.І. Агібалова, М. Ф. Овсянкіна, Я.Й. Рика, художника С.Г. Світлорусова, архітекторів І.О. Алфьорова, Е.Ю.Черкасова, А.О. Максименка. Було запропоновано декілька проектів. Комісія обрала композицію з центральною постаттю Матері-Батьківщини. Перед початком спорудження меморіалу були проведені ексгумація та урочисте перепоховання із двух згаданих вище могил на нове місце упокоїння [13, арк. 105].

 

Для цього у Спецкомбінаті були зроблені труни. Військовослужбовці провели відповідний війсьсковий ритуал, що включав церемоніальну ходу і складання гробів із людськими останками у нові могили [10, арк. 44]. Ці могили розташовуються ліворуч Матері-Батьківщини і Вічного вогню. Будівництво комплексу виконувались трестом «Жилбуд-2» і скульптурною фабрикою. Для виготовлення скульптури і стел були привезені із Дніпропетровської області гранітні блоки. Їх обробляли московські гранітники, які спеціально приїхали до Харкова.

Меморіальний комплекс знаходиться у 61 кварталі Лісопарку (ця місцевість має ще одну назву – Сокольники). Його урочисте відкриття відбулося 28 жовтня 1977 року. Урочиста хода військовослужбовців розпочиналась у Вічного вогня, що палав навпроти Успенського собору. Факел з його часткою перенесли до Меморіалу у Лісопарку.

 

При вході на алею Меморіалу, розташованому перпендикулярно Бєлгородському шосе, встановлені дві трапецієвидні стели висотою 9,6 метри. На одній стелі висічена рельєфна композиція «Клятва воїнів і партизанів», на другій – «Визволення». Від них тягнеться алея довжиною 230 метрів і шириною 12 метрів до монументу Матері-Батьківщини і Вічному вогню. Середина алеї викладена червоним гранітом, що символізує кров загиблих. По обом сторонам алеї височать ялини, як символ вічного життя. Праворуч алеї розташовані стели із чорного каменю у вигляді приспущених прапорів, зроблених із бронзи. Перша стела присвячена радянським військовослужбовцям, друга – партизанам і підпільникам, третя – мирним жителям, що пережили окупацію.

 

У центрі Меморіалу розташована Мати-Батьківщина. Її висота становить 12,75 метра. Фігура застигла у скорботному мовчанні. У її ніг горить Вічний вогонь. Праворуч від жіночої постаті знаходиться ще одна стела із сірого граніту, на якій викарбувано: «Герои не умирают. Они обретают бессмертие и навсегда остаются в памяти нашей, в свершениях наших, в великих делах грядущих поколений. Жизнью своей потомки обязаны им».

 

Перед стелою знаходяться згадувані дві братські могили у вигляді газонів. Вони мають довжину 62 метри, ширину 15 метрів, висоту 1 метр. Могили обрамовані чорним гранітом. Поруч, на газоні, встановлено 11 гранітних тумб. Праворуч від могил розташована яма у вигляді неправильного прямокутника глибиною 1,2 – 1,5 метри, обкладеного сірим гранітом. Це місце однієї із попередніх братських могил. Із ямі росте декілька ялин.

 

При вході на Меморіал чути скорботну і величну музику і стукіт серця, нагадуючи живим про святість цього місця. На спорудження архітектурного об’єкта витрачено 2,6 – 2,7 млн. карбованців [10, арк. 39, 46]. За участь у будівництві Меморіалу Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 вересня 1978 року двом будівникам Г.П. Ков’язіну, П.Г. Філоненко присвоєно почесне звання Заслуженого будівника Української РСР [11].

 

У роки незалежності України відбувалися добудови на території меморіального комплексу. Так, у 2015 році до стели, що біля МатеріБатьківщини, була добудована стела із чорного граніту. На ній викарбувана дата визволення Харкова 23 серпня та увічнені імена уродженців міста і області, які у роки війни отримали звання Героя Радянського Союзу, стали повними кавалерами ордена Слави або були нагороджені чотирма медалями «За відвагу». Зроблено це було за ініціативи громадської організації «Харківський клуб "Генерал"» [5, c. 15]. Наступного року, 20 серпня, за ініціативою того ж клубу «Генерал» була освячена каплиця «Взыскание погибших» (архітектор – С.Г. Чечельницький) [5, с. 15]. Розташована вона праворуч від братських могил.

 

2018 року на початку комплексу, праворуч, встановлено 76-мм дивізійну гармату із меморіальною дошкою, на якій вибиті прізвища 23 генералів, що загинули або потрапили у німецький полон на харківській землі у 1941- 1943 роках. Цей меморіальний комплекс є даниною пам’яті 186 306 загиблим солдатам і офіцерам, що загинули, захищаючи або визволяючи Харків від німецьких загарбників, а також мирним громадянам, яких окупанти та їх поплічники знищили не тільки у Лісопарку, а й у Дробицькому яру, біля с. Подворки поблизу Харкова. Це були люди різних національностей, зокрема і євреї.

 

На День Перемоги 9 Травня та на День визволення Харкова від гітлерівців 23 серпня тисячі харків’ян і гостей міста приносять МатеріБатьківщини квіти, віддаючи шану загиблим у тій страшній війні.

 

1. Буряковская Т. Пока горит Вечный огонь…: [30 лет Харьк. мемориал. Комплексу «Слава» в Лесопарке]. Время. 2007. 15 ноября. 

2. Вічний вогонь життя [Відкриття в Лісопарку меморіального комплексу радянським воїнам і громадянам, які загинули в роки Вітчизняної війни. Скульптори: В.І. Агібалов, М.Ф. Овсянкін, Я.Й. Рик; художники: С.Г. Свєтлорусов; архітектори: Е.Ю. Черкасов, І.О. Алфьоров, О.О. Максименко]. Вечірній Харків. 1977. 29 жовтня. 

3. Гавриленко В. Мемориал вечной Славы. Красное знамя. 1979. 9 мая. 

4. Державний архів Харківської області (ДАХО). Ф. Р-408. Оп. 14. Спр. 711. 

5. Меморіальний комплекс Слави. Скрижалі історії Харкова. Т. 1 / [уклад. : О.І. Вовк, А.А. Козіна, В.Г. Коршунов та ін.]. Харків: Раритети України, 2020. С. 14-17. 

6. Науменко В. І пам’ятник піднявся рукотворний. Соціалістична Харківщина. 1981. 5 червня. 

7. Соловьев Н.Н. Мемориальный комплекс Славы в Харькове: Фотоочерк / [Фото Евсюкова Ю.В.]. Харьков: Прапор, 1984. 74 с. 

8. Стрельник И. Родина-Мать «живет» с больным сердцем. Время. 2009. 7 мая.

9. Тронько Т.П. Памятники гражданской и Великой Отечественной войн. Материалы к Своду памятников культуры и истории народов СССР по Украинской СССР. Вып. 2. Харьковская область. Киев, 1984. С. 220-221. 

10. Уголовное дело по обвинению Посевина Александра Александровича. Архів Запорізького обласного управління СБУ. Спр. 20368. У 42 т. Т. 36.

11. Указ Президії Верховної Ради УРСР 18 вересня 1978 року «Про присвоєння учасникам будівництва меморіального комплексу Слави в місті Харкові почесного звання Заслуженого будівника Української РСР: Ков’язіну Г.П., Філоненко П. Г. за багаторічну плодотворну роботу в галузі будівництва». Соціалістична Харківщина. 1978. 20 вересня. 

12. Харківський міській архів (ХМА). Ф. Р-1. Оп. 6. Спр. 16. 

13. ХМА. Ф. Р-1. Оп. 6. Спр. 28. 

14. Харьковщина в годы Великой Отечественной войны : июнь 1941- 1943 гг. : сб. док. и материалов / [под ред. А. В. Тесленко]. Харьков : Прапор, 1965. 428 с.

 

Дьякова, О. В. МЕМОРІАЛ СЛАВИ У ЛІСОПАРКУ [Електронний ресурс] / О. В. Дьякова, В. В. Хіляй . – Режим доступу: https://dspace.hnpu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/902af0f3-15be-438c-b382-d68c0aa438f7/content#page=114