Коли читаєш роман Володимира Лиса «Стара холера», сум і радість, любов і журба, приправлені тонким народним  гумором, охоплюють тебе і нестримно несуть в потоці життя, безмежного та  прозорого, як небо восени. Дві сюжетні лінії, дві стежки мчать паралельно одна одній і майстерно переплітаються автором наприкінці твору. Для тих, хто прямує ними, своєрідним дороговказом може бути вислів: «Любов непояснима».

 

Далеке поліське село Туптали. «Дідусі-розбійники», колишні хулігани та відчайдухи, вирішують одружити свого товариша на ім’я Адам. Але йому потрібна не просто жінка. Адамові потрібна Єва. І вона знайшлась у тому ж селі. Їх обох не дуже жалувала примхлива доля й, зрештою, перетворила  на впертих самітників. Єва була найвродливішою дівчиною в селі, але хлопець. якого вона до нестями покохала, одружився з її сестрою Павлиною. Адам все життя     любив жінку, що поєднала  свою долю з іншим.

 

Тим часом у великому місті скромна продавщиця квіткового  магазину Ліза, онука Павлини, будує своє щастя  із коханим Степаном. Та  несподівано вона зустрічає Максима Качулу, представника так званих «хазяїв життя», який впевнений, що все на світі має свою ціну в грошовому еквіваленті й ніхто не може йому відмовити. Ліза потрапляє у жахливу халепу і на допомогу їй приходять прості діди  з поліського села.

 

Герої Володимира Лиса своїми вчинками і поведінкою доводять, що любов - це не лише невроз, а щось незмірно більше, цінніше, ніж гривні, навіть долари, в кишенях та банках і те, що здійснене за покликом серця, є великим виправданням існування людини як такої.

 

І наостанок хочеться привести слова, що пояснюють, чому так химерно назвав свій роман  відомий український письменник Володимир Лис: «...стара холера - то любов, яка ніяк померти не здатна. Того й ходить по світу, людей заробляє. До кого у вічі  загляне, той довго жити буде, бо його душу насінням особливими засіває».