Був час, коли майбутнє здавалося прекрасним. Грала музика, спалахували вогні, автомобілі мчали нічними вулицями, жінки одягали короткі сукні, на плечах блищало намисто, у келихах іскрилося шампанське… Здавалося, що світ нарешті навчився бути молодим і щасливим.

Це була епоха джазу — шалені 1920-ті, час свободи, грошей, кохання, вечірок і великих мрій. І саме в цей час жив і писав Френсіс Скотт Фіцджеральд — письменник, який зумів почути і музику цієї епохи, і тишу, що настала після неї.

До 130-річчя від дня його народження у Бібліотеці-філії № 17 для людей з порушенням зору створено невеличкий артпростір «Епоха джазу і зламаних ілюзій». Тут є його книги й портрети, українські переклади, аудіокниги, світлини Фіцджеральда і Зельди, і тихенько грає музика — Дюк Еллінгтон, Луї Армстронг, Джордж Гершвін… 

А ще — трохи самої епохи: келих, клатч, золота рукавичка, намисто… Речі, які колись були частиною чиєїсь вечірки, тепер стали маленькими свідками минулого.

Але наша виставка — не лише про красиві сукні, джаз і блиск. Вона — про мрію, яку людина створює власноруч і не хоче відпускати, навіть коли минуле вже неможливо повернути. Про кохання. Про багатство і самотність. Про молодість. Про ціну успіху. Про людей, які дуже хотіли встигнути за своєю мрією — і не всі пережили момент, коли зрозуміли, що мрія була неправильною.

Минуло сто років, змінилася музика, одяг, міста, технології — а людина все ще мріє про своє «зелене світло» десь далеко попереду. Можливо, тому Фіцджеральд і сьогодні звучить так сучасно. Приходьте.  У нас є що почитати, що послухати, на що подивитися — і про що трохи помріяти.