До 485-річчя Луіджі Грота, сліпого італійського поета, у Бібліотеці-філії №17 з’явився особливий артпростір — про Луїджі Грото, драматурга й актора XVI століття, якого називали Сліпим з Адрії.

Він народився в Адрії 1541 року, а зір утратив ще немовлям. Світ він пізнавав не очима — слухом, пам’яттю, дотиком і словом. Він писав вірші. Створював п’єси. Виступав на сцені. Грав ролі.

Створюючи артпростір «Світ, написаний навпомацки: поезія й сцена Луїджі Грота», ми хотіли розповісти про нього не лише словами. Тут звучить музика Ренесансу, поруч оживають картини художників тієї доби, а старовинні образи поєднуються з поезією.

Особливе місце посів його сонет — про дивовижну мінливість людських почуттів: «То радію я, то сумую…» У ньому — сміх і сльози, надія і страх, любов і самотність, життя і смерть.

Ми залишили тут і трохи таємниці: чи міг Шекспір знати «Адріану» Грото, коли створював свою історію про Ромео і Джульєтту? Достеменно ми цього не знаємо. Але література іноді залишає нам саме такі загадки — щоб ми продовжували слухати, шукати й дивуватися. Світ, який не обов’язково бачити очима. Світ, який можна почути, відчути і побачити серцем. Запрошуємо до нашого маленького світу Луїджі Грото.