Ганебна війна ще раз довела, що без рідної мови немає нації, що знання рідної мови – це обов’язок кожного свідомого громадянина. Вона репрезентує народ у світі, є ореолом нації й етнічним кордоном. «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію», - говорила Леся Українка.

Мабуть тому бажання спробувати свої сили в Конкурсі літературних мініатюр «Мова має значення», який Центральна міська бібліотека Харкова разом із закарпатськими колегами вже вдруге проводить в Ужгороді, з’явилося у дуже багатьох маленьких українців. 

Конкурс літературних мініатюр «Мова має значення» було проведено під час Національного тижня читання сучасної української літератури нашою бібліотекою разом з Народним літературним музеєм Закарпаття та волонтерським центром «Совине гніздо». 

В конкурсі взяли участь діти, для яких домівкою на час війни став гостинний Ужгород, а також і маленькі мешканці Ужгороду – це і вихованці школи юних журналістів, і учасники дитячого клубу «Читайко».

Дуже приємно відзначити те, що серед переможців конкурсу літературних мініатюр «Мова має значення» стала і одинадцятирічна харків’янка Марійка Марченко, яка зараз разом родиною тимчасово мешкає в Ужгороді і завжди бере активну участь у всіх заходах, які проводе Центральна міська бібліотека Харкова в місті над Ужем.

Переможці конкурсу літературних мініатюр «Мова має значення» були відзначені грамотами від Центральної міської бібліотеки Харкова та Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України, а усі учасники отримали смачні подарунки від торгової фірми «Рошен».

Усі учасники конкурсу літературних мініатюр «Мова має значення» висловили бажання взяти участь в цьогорічному літературному конкурсі «Людина. Доля. Епоха.» у дитячій номінації «Світ у дитячих руках. Література».

Завідувач Народним літературним музеєм Закарпаття відомий поет Василь Густі ознайомив усіх учасників святкового заходу з оновленою книжковою виставкою «Від Заходу до Сходу звучати буде рідне слово!», серед творів відомих сучасних українських літераторів, були і дитячі твори переможців Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.» в номінації «Світ у дитячих руках. Література». Особливу увагу та зацікавленість викликав вірш Владислава Дмитрука

***

Мова таки має значення…

Мова таки має значення,

Для усіх душ — стрітення,

У наших серцях — благовіщення,

А для майбутнього — учення,

Що мова таки має значення!

Мова моя українська,

Мова моя калинова,

Мова моя материнська!

Рідна моя мова…

А мова таки має значення!

І не проси у світу пробачення,

Бо для зрадників  доля — зречення

І зросійщення — це звинувачення,

Бо війна тепер має значення.

Мова моя батьківська.

Це казка бабусина,

Це порада дідусева,

Це пісня матусина,

Це наша найбільша спадщина! 

Мова моя світанкова,

Мова моя серпанкова,

Мова моя веселкова,

Мова моя смерекова,

Рідна моя мова…

 

В серпні Центральна міська бібліотека Харкова разом із чесько-українським центром «Розмова» та Українським книжковим клубом Олександра Мацулевича, що працює в чеській Остраві та регулярно проводить читання та обговорення книжок сучасних українських авторів, планує провести конкурс літературних мініатюр під назвою «Що для тебе українська мова?», для українських дітей, які під час війни вимушено виїхали з рідної України за кордон.

А ми ще раз щиро вітаємо усіх учасників конкурсу. 

Бажаємо усім вам успіхів в вивченні та вдосконаленні рідної мови. І хочемо познайомити вас з літературною мініатюрою переможниці нашого конкурсу Марійки Марченко.

 

Я народилася, жила та вчилася в місті-красені Харкові. Звичайно, я ходила до школи, де навчалася українською мовою, але ж вдома, на вулиці, з подружками та друзями ми спілкувалися російською. Так було і ми не замислювалися над цим, ми просто багато років були російськомовними українцями.

Але ж коли війна прийшла до наших домівок і ворог вирішив, що нас треба «визволяти», бо ми ж російськомовні – ми зрозуміли, що мова має велике значення в житті кожного свідомого українця.

В перші дні війни ми з родиною виїхали до Закарпаття. На вокзалі волонтери нас зустрічали з гарячим чаєм, посмішками і чудовою українською мовою. Моя старенька бабуся, яка усе своє свідоме життя спілкувалася російською мовою, раптом відповіла: «Ми дуже вам вдячні, дівчатка».

Мені дуже сподобалося це надзвичайне місто. Я пішла до ужгородської школи, мій маленький братик до дитячого садочка. Матуся працює в міській лікарні, бабуся кожного вечора чекає на нас в нашій новій домівці. А головне, що ми в нашій Україні, на нашій землі, з нашими щирими людьми чекаємо на Перемогу.

Я впевнена, що після війни ми повернемося до рідного Харкова і наше місто зустріне нас гарною українською мовою, мовою нашої Держави, мовою наших предків, мовою наших сучасників і мовою майбутніх поколінь. Ми тепер дуже добре знаємо, що МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!