«Тільки якщо я загину на цій війні, я стану класиком», — цей розрахований на чорний гумор фаталістичний жарт, кинутий літнього вечора в листуванні з другом, став пророчим для молодшого сержанта Максима Кривцова. Кулеметник, фотограф, поет із душею дитини та позивним «Далі» загинув на передовій 7 січня 2024 року, маючи всього 33 роки. Разом із ним пішов і його вірний рудий кіт.  

В межах бібліотечного проєкту «Чорний лелека» ми згадуємо того, чиє світло виявилося сильнішим за темряву війни, і чия єдина прижиттєва збірка поезій «Вірші з бійниці» розійшлася за лічені години після трагічної звістки. Центральна міська бібліотека підготувала коротку інформативну презентацію «Максим «Далі» Кривцов: Поет із бійниці».

Власник видавництва «Наш формат» Владислав Кириченко, згадуючи Максима, порівнював його з «маленьким сонечком» — настільки він був теплим, щирим та далеким від образу типового суворого військового. Хто бачив його вперше, відмовлявся вірити, що цей хлопець тримає в руках зброю. 

Народився Максим 22 січня 1990 року в Рівному. Його шлях був далеким від мілітаризму: десятиліття занять плаванням, навчання в технікумі технологій та дизайну, а згодом — вивчення проєктування взуття в Києві. Писати вірші він почав ще підлітком. Довгий час Максим працював комунікаційником, копірайтером у «Veteran Hub», контент-менеджером Центру реабілітації «ЯРМІЗ», а головне — був одним із натхненників та кураторів дитячої спільноти «Строкаті єноти». Саме там, серед дітей у таборі, пройшла перша і єдина прижиттєва презентація його книги.  

Його внутрішній компас справедливості вперше чітко зорієнтувався під час Революції Гідності. Вже у 2014-му Максим пішов на фронт добровольцем АТО, обороняв Авдіївку та Піски у складі ДУК «Правий сектор», а потім пройшов відбір до Бригади швидкого реагування Нацгвардії.  

Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, «Далі» без вагань повернувся до лав Збройних Сил. Як кулеметник він пройшов найгарячіші точки: Київщину, Харківщину, Херсонщину, Луганщину та Донеччину. Попри важкі бої, на фронті він продовжував творити — знімати фотографії війни та писати роман, який, на жаль, лишився незавершеним.  

Головним мотивом творчості Максима Кривцова став болісний контраст між мирним, цивільним минулим та суворою воєнною реальністю. Його поетичний талант помітили задовго до виходу окремої книги: вірші друкувалися в антологіях «Книга Love 2.0. Любов і війна» та «Там, де вдома».  

Збірка «Вірші з бійниці», ілюстрована власними кадрами автора, увійшла до рейтингу найкращих українських книжок 2023 року за версією ПЕН. Рядки Максима настільки мелодійні та сильні, що одразу ставали піснями. Країна чує його голос у треках гурту «Yurcash» (зокрема «Жовтий скотч», що став саундтреком до фільму «Наші котики»), інді-виконавців adm:t («Завтра?»), Oohla («Метаморфосінь») та у щемливій композиції Vivienne Mort «Не ходи ти тут, не ходи».  

За добу до загибелі Максим опублікував у фейсбуці пост-гру: запропонував підписникам назвати номер сторінки і рядок з його збірки, щоб зазирнути у майбутнє, додавши, що книга на 90% — про смерть. Наступного дня в коментарях під цим постом його мама сповістила світ про смерть сина його ж пророчими словами: «Фіалками мій найдорожчий син проросте… о Боже». 

Останній земний шлях поета завершився в січні 2024 року: з ним прощалися на Майдані Незалежності у Києві, а поховали на Алеї Героїв у рідному Рівному.  

За мужність та внесок в українську культуру поет посмертно відзначений найвищим державним званням — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», а також став лауреатом премії імені Уласа Самчука. Та найбільша пам'ять — жива й символічна. Дніпровський селекціонер Євген Рудницький вивів та назвав новий сорт фіалки «RUD-Далі» на честь поета. А батько Максима, Олександр Кривцов, тепер сам виконує вірші сина на заходах пам'яті, не даючи його голосу згаснути.  

Ворог може знищити фізично, але «вбиваючи найкращих із нас», вони лише перетворюють їх на новітніх класиків, чиє слово проростає крізь бетон і прострілені бліндажі навесні.  

Світла пам'ять Максиму Кривцову. Читайте його «Вірші з бійниці», слухайте його пісні й пам'ятайте ціну кожного нашого тихого ранку.