До 135-річчя від дня народження Олекси Андрійовича Слісаренка - Слісара, українського поета, прозаїка Розстріляного Відродження в Бібліотеці-філії № 17 відбувся день літературних хвилинок. Поет і прозаїк доби Розстріляного Відродження, він писав у час, коли слово було не лише мистецтвом, а й вибором, ризиком, долею.

Його молодість припала на час революцій і змін. Він не просто спостерігав історію — він жив у її вирі, що згодом відчутно в його творах. Він був не тільки поетом, а й прозаїком. У його творах відчувається психологізм, увага до внутрішнього світу людини та тривога часу. Він говорив про те, що боліло, — навіть тоді, коли це було небезпечно. Це була література напруги, ризику і великої внутрішньої чесності.

Центром його творчого життя став Харків, який у ті роки був серцем українського культурного життя. Саме тут діяло літературне об’єднання ВАПЛІТЕ, до якого належав Слісаренко. Поруч із Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем, Валер’яном Підмогильним він творив нову українську літературу — сміливу, модерну, європейську за духом. Саме в Харкові побачили світ його книжки «Камінний виноград», «Авеніта».

Харків 20-х років був містом, де література дихала на повні груди. І містом, де це дихання намагалися зупинити. У 1930-х роках репресії знищили ціле покоління. Разом із людьми намагалися знищити їхні голоси. Як і багато митців його покоління, Слісаренко став жертвою сталінських репресій. Його життя обірвалося у 1930-х роках, а ім’я надовго було викреслене з літератури. Лише з часом його творчість почали повертати читачам. Сьогодні він — один із тих, чиї голоси знову звучать, нагадуючи про силу слова і ціну свободи.

Говорить Олекса Слісаренко: «Ми живемо в час, коли людина мусить бути сильнішою за обставини.» «Тривога — це теж частина правди про світ.» «Я хочу писати так, щоб слово боліло.» «Людина не може втекти від себе — навіть у найбурхливіші часи.» «Світ змінюється — але людський біль залишається впізнаваним.» «…людина — це цілий світ, і зруйнувати його — значить зруйнувати більше, ніж здається.» — з прози Олекси Слісаренка.

Літературні хвилинки, які відбулися у нашій бібліотеці, — це спроба почути його голос. Зрозуміти його час. Читачі знайомилися з матеріалами, присвяченими його творчості та слухали пісні на його вірші. «Ми не маємо права бути байдужими до того, що діється навколо нас», — писав Олекса Слісаренко.

Минуло майже сто років. І знову Харків — місто сили, культури й болю. Місто, яке знову змушене відстоювати право на життя, на слово, на себе. Тоді — знищували за думку. Сьогодні — знищують за саме існування. Але, як і тоді, залишається головне: людина, її гідність і її голос. Голоси Розстріляного відродження не зникли. Вони звучать у сучасній українській культурі. Вони звучать у Харкові. Вони звучать у нас. «Вони говорили тоді — ми говоримо тепер».