Святкові заходи до Міжнародного дня рідної мови завжди викликають неабияку зацікавленість не тільки у читачів і гостей нашої бібліотеки, а й і у багатьох небайдужих українців від Сходу до Заходу нашої чудової країни.

І це не дивно, бо мова – це генератор і найвища форма патріотизму, Божий дар і ключ до вивчення культури, історії, традицій, творець культури. Вона репрезентує народ у світі, є ореолом нації й етнічним кордоном. «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію», - говорила Леся Українка.

Знання рідної мови – це обов’язок кожного свідомого громадянина. Мабуть тому бажання спробувати свої сили в конкурсі літературних мініатюр під назвою «Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи» з’явилося у дуже багатьох маленьких українців. 

Напередодні Міжнародного дня рідної мови Центральна міська бібліотека Харкова разом з Народним літературним музеєм Закарпаття та волонтерським центром «Совине гніздо» провели конкурс літературних мініатюр в рамках проекту «Крізь в Україні вдома Я», в якому взяли участь діти, для яких домівкою на час війни став гостинний Ужгород. А також і маленькі мешканці Ужгороду – це і вихованці школи юних журналістів, і учасники дитячого клубу «Читайко».

Дуже приємно відзначити те, що переможницею конкурсу літературних мініатюр «Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світ…» стала маленька харків’янка, учениця харківської гімназії № 144  Анастасія Немченко, яка зараз разом із мамою тимчасово мешкає в Ужгороді і завжди бере активну участь у всіх заходах, які проводе Центральна міська бібліотека Харкова в місті над Ужем в рамках проекту «Крізь в Україні вдома Я».

Усі учасники конкурсу літературних мініатюр «Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи…» будуть відзначені грамотами від Центральної міської бібліотеки Харкова та Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України.

Ми щиро вітаємо усіх учасників Бажаємо успіхів в вивченні та вдосконаленні рідної мови.

А ще хочемо познайомити з літературною мініатюрою переможниці нашого конкурсу Анастасії Тимченко.

Я – україночка, поки ще маленька, але вже добре розумію, яке важливе значення має рідна мова в житті кожного свідомого українця.

Перше, що я почула в своєму житті – ніжна мамина колискова, лагідне: Настюша, дитинко прокидайся ранок вже настав, сонечко сяє…

А потім були бабусині казки, дідусеві дотепні загадки та цікаві складанки. Далі була школа – цікаві заняття, веселі подружки, танці, пісні, навчання в музичній школі та в гуртках. Ми спілкувалися рідною мовою і нам було тепло та лагідно в нашій рідній Україні.

Прийшла жорстока війна в наш дім і змусила нас з мамою, бабусею та дідусем переїхати до гостинного Ужгороду. Мені відразу сподобалось це дивовижне місто, але головне – я була вдома, в своїй країні.

Моїй матусі часто з подивом казали: Як гарно говорить ваша дівчина українською. Ви ж з Харкова. А ми із гордістю відповідали: Харків – це Україна! Ми – українці і говоримо на своїй рідній мові!