Ольга Підлісна живе і працює в нашому рідному Харкові. Дуже любить це  величне місто – його старі вулички і нові райони, гомін його парків і тишу зелених двориків…  

Талановита жінка – відома харківська поетеса, що має легке перо та творчу вдачу. Ольга Підлісна член Національної спілки письменників України, обдарована художниця, її вірші так потрібні сучасному читачеві бо вони  допомагають  знайти відповіді на якісь важливі для душі питання, підштовхують до дій, торкаються серця, нагадують  про щось  важливе, розвіюють сумніви, а іноді викликають добру усмішку. 

У 2018 році Ольга Підлісна взяла участь в літературному конкурсі «Людина. Доля. Епоха.», який з 2011 року проводить Центральна міська бібліотека Харкова, і в ювілейній поетичній номінації «Моє місто» посіла 2 місце і отримала срібну медаль. 

З 2023 року наш конкурс стає Всеукраїнським щорічним літературним конкурсом «Людина. Доля. Епоха.». 

В 2024 році Ольга Підлісна знов бере участь в літературному конкурсі, який для неї стає не просто переможним, вона знов перемагає в номінації «Поезія» і посідає 1 місце, а й доленосним – її твори не просто відзначені журі, їм надали високу оцінку, вірші поетеси з її нової поетичної збірки «Розгублені пазли» були прочитані акторами на площі міста в День Незалежності, а на саму авторку дуже чекає літературна спільнота Ужгороду.

Ольга Підлісна представила на конкурс і дитячі вірші, вихованців літературного гуртка «Українська поезія», яким керує у прифронтовому Харкові. Заступник голови Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі відзначив поетичний талант обдарованої харків’янки, а також її роботу з юними харківськими поетами, побажав успіхів в цій діяльності і відзначив грамотою організаційного комітету Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.». 

Ми щиро бажаємо Ользі Підлісній творчого натхнення і з нетерпінням чекаємо на її нові вірші. 

 

Незалежна – звідтоді, як сонце встає та сідає –

Ця земля, де, мов хвилі, котивсь за народом народ,

Де травинка з кургану минуле нам розповідає

Та бува годувальник один – особистий город.

Скільки ласих було підкорити та завоювати

Ці осяяні сонцем та щедрі плодами сади.

Та лиш тих залишила дбайлива земля, наче мати,

Хто із миром прийшов працювати та жити сюди.

Від аланів та скіфів, татар, войовничих сарматів –

Землероби лишились в цих землях, прості скотарі,

Ті, що землю любили і поле могли обробляти,

Разом жили у мирі, вклоняючись сонцю вгорі.

Незалежна земля, хоч не раз її війни палили,

Хоч царі та султани не раз підкорити собі

Намагались її. Кам’яні піврозколоті брили –

Свідки давніх часів, що не згинули в тій боротьбі.

І хрещеною ця незалежна земля не скорилась

Завойовникам жодним. Не стала вклонятися ніц.

Дати ворогу опір ніколи вона не барилась,

І ніколи не вийшов, не стався задуманий бліц.

Я вітаю тебе з незалежністю, вільна країно!

Бо й сьогодні – звідтоді усі ми – один мнемокод.

Хоч складна й войовнича настала наразі година, –

Разом виборе знову свою незалежність народ!

 

Не складаються вірші й пісні не співаються зранку,

Бо вночі гуркотіло і гримало десь з потойбіч.

У чиємусь будинку із вікон зірвало фіранки,

А комусь довелось у підвалі проводити ніч.

Затяглася спекотна сумна та болюча подія –

Тягне майже півроку усі сподівання і душі.

І все важче чекання, і вже безпорадна надія,

Та стискається серце і б’ється у ребра – пиши!

Занотуй до підробиць усе, що побачили очі –

Перелякані бабці та вікон зіниці пусті.

Дикі черги оті, що займаються майже із ночі,

За крупою та цукром – потреби в народу прості.

Ще у темряві та безпросвітна масковочна тиша,

Що по тричі за ніч розривається світлом ракет,

Наче рветься струна велетенська, повітря колише,

І, щоб бігти в метро, є відкритий весь час турнікет…

Ще сирена щодня – наче нутрощі хтось вивертає,

Щоб добігти до сховища є три хвилиночки лиш…

Тиша, наче дитину до себе мене пригортає, –  

Так потрібно рідню обійняти і друзів скоріш.

Та усі розлетілись, розбіглись по білому світу,

І не скоро, мабуть, у реалі зустрінемось знов…

Спілкування онлайн. Зум-концерт. Дистанційна освіта…

Заплановані втрати… Та понад – безмірна любов

До своєї землі, до хмаринок в небесній блакиті,

До рожевих світанків та росяних трав запашних,

До прозорих річок, вечорів, що піснями сповиті…

Є любов і довіра, і значить, надія на них.

Тож, складаю рядки. Тож співаю, і через несилу

Сподіваюсь на краще, і  й тугу жену.

Вірю – все переможемо: ковід, навалу, війну.

Вірю в землю свою – непідкорену, вільну, красиву.