Новини та
«Олесь Гончар — сумління України,
Любов пречиста.
Пісня і зоря.
По духу вірний
правнук Кобзаря,
Великий син великої родини.
Він наш увесь.
Він твій митець і мій.
Улюбленець вкраїнського народу.
Він — втілення думок його і мрій,
Палкий поборник правди і свободи».
Кононенко Д. «Мов тронка у степах…»
Бібліотека імені Петра Панча пропонує до перегляду ювілейний бенефіс до 105 річниці від дня народження Олеся Гончара. Літературний портрет Олеся Гончара.
3 квітня 1918 Народився в с. Ломівка неподалік Катеринослава - Дніпропетровська.
1921 Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.
1927-1933 Навчання в школі, був записаний як Гончар - дівоче прізвище матері.
1933-1937 Навчався в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна».
1937 Почав публікувати свої твори - оповідання в виданнях «Літературна газета», «Піонерія», «Комсомолець України», «Молодий більшовик».
1938-1941 Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. За час навчання написані новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орлятко», повість «Стокозове поле».
Червнь 1941 Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про свій батальйон написав роман «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Тараса Шевченка.
1945-1945 Повертається після війни в Дніпропетровськ, працює над «Прапороносцями».
1946 Завершує навчання в Дніпропетровському університеті.
1946-1948 На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману «Альпи»; «Голубий Дунай»; «Злата Прага. Високу оцінку творові, відзначеному двома Сталінськими преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.
1940- 1950 Пише низку новел «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін., багато в чому суголосних з «Прапороносцями».
1951 «Південь»,повість «Микита Братусь»
1952 дилогія «Таврія»
1953 «Дорога за хмари»
1955 «Щоб світився вогник»
1957 «Перекоп»
1958 «Чари-комиші»
1959–1971 Голова правління Спілки письменників України
1959–1986 Секретар правління Спілки письменників СРСР.
1963 Роман «Тронка», отримав Ленінську премію за цей твір.
1968 «Собор»
1970 «Під далекими соснами»
1972 Повість «Бригантина»
Від 1973 Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
1974 «Пізнє прозріння»
1976 «Берег любові»
1980 «Твоя зоря», «Письменницькі роздуми»
1991 «Чим живемо»
14 липня 1995 Помер. Похований на Байковому цвинтарі.
