Воспитываем достойную личность

 

5 февраля в Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского прошло заседание круглого стола Международного женского клуба духовного общения «Лада» по теме «Воспитываем достойную личность». В рамках работы круглого стола прошло обсуждение важной проблемы - проблемы воспитания подростков в семье.

 

Президент Международного женского клуба духовного общения «Лада» Анна Абрамова поздравила женщин и познакомила с программой встречи.

Выступление ответственного секретаря Международного женского клуба духовного общения «Лада», известной харьковской поэтессы, писательницы и переводчицы Леонтины Красношапки вызвало в женских сердцах много эмоций, потому что она рассказала о своей работе с детьми-сиротами в одном из интернатов Харькова.

Леонтина Николаевна прочитала свой рассказ «Цілий вік», который заставил женщин нашего клуба не только обсудить проблемы воспитания подростков в семье, но и разработать план действенной помощи молодым семьям на 2022 год.

 

 

 

Вік. Сто років? Століття? Чи може просто життя, відпущене кожному? Багато це, чи мало? «Ой, як повзе час! Коли вже я виросту?» - бідкається майже кожна дитина. Молодість наївна і водночас запальна й самовпевнена – взяти якомога більше! І зараз же! Негайно! Віддавати? То буде потім. Коли ще та старість?!! Ще встигнеться!

 

Минають дні, місяці, роки... Чи все ми встигаємо зробити вчасно? Я маю на увазі не вчасно прокинутись,піти на роботу й таке інше. Йдеться про наші почуття, стосунки, взаємовідносини. Вчасно помітити, вчасно сказати, вчасно підтримати, вчасно подякувати. Щоб потім не дорікати собі. Ми згадуємо добрим словом своїх близьких, знайомих, сусідів, вчителів, яких вже немає серед нас. А скільки разів ми їм висловлювали нашу вдячність за життя? Боялись зурочити? Щоб вони не запишалися? А потім ображаємось, що молодь неуважна до нас буває...

 

Григорій Сковорода вважав, що треба вчити дітей вдячності. Звірятко, вигодуване штучно, що не знало мамчиної опіки, або ласки вихователя, буде поганою мамкою. Вчені вже давно це довели. Рівень виховання справжньої людини має бути набагато вищим за хоч і не просте в наш час – нагодувати, одягти, взути. «Чого вас тільки в тій школі вчать? Куди тільки дивляться ті вчителі ?». Часто можна таке або подібне почути на вулицях. Але ж, шановні, дітей не роздають зі школи на виховання в сім’ї, а навпаки! А чи завжди вдома діти бачать позитивні приклади для наслідування?

 

А діти ростуть. І ось вони вже дорослі. І це вже наше спілкування з ними на роботі. Наше оточення на вулицях, в магазинах... Це вже суспільство. А потім – життя нашої країни, наша старість, життя наших дітей й онуків.

Тож давайте всі разом подумаємо: чого ми прагнемо? Чи переважать на терезах Життя добро, увага, вдячність? Яким буде наступний вік залежить від нас. Від кожного з нас. Нелегко щось робити. Ще гірше – переробляти. Пам’ятаймо про це!