Народившись в заможній аристократичній сім'ї (батько - відомий лікар-епідеміолог, професор, мати - дочка великого єврейського банкіра), він міг отримати від життя все, не особливо напружуючись і не відшукуючи засобів до існування, але... Захоплюючись філософією, він не став філософом. Отримавши блискучу освіту на юридичному факультеті Сорбонни, не став юристом. Серце його належало літературі, але сам він мав славу в суспільстві звичайного літературного дилетанта.

 

Був замкнутою людиною, але його часто можна було застати в модних салонах Парижа. Він був закоханий в жінок, як в твори мистецтва, але невідомо жодної дами, яка мала б до нього ніжні почуття. Любив чоловіків, постійно змінюючи партнерів, але ніхто з них так і не став його музою. Його життя - це пошук шляху до людини по імені Пруст. І можна було б сказати, що шлях цей не пройдений і навіть не знайдений, якби не роман, який він (в самому прямому сенсі слова) буде писати до свого останнього подиху. Якби не цей роман, в якому він буде продовжувати пошук самого себе... І цей пошук буде здійснюватися «на вістрі страху і ризику, як життєве завдання».

 

З 1909 по 1922 рік їм була створена епопея з семи книг. Він назве цей самий об'ємний в світі роман - «В пошуках втраченого часу». Він і не міг бути не об'ємний, адже в основі роману - все його життя і величезне бажання пожвавити всіх, кого він любив з дитинства, - мати, бабусю, родичів, друзів... Слава прийшла до Пруста посмертно. Такі світові класики, як Сомерсет Моем, Грем Грін, Володимир Набоков, Борис Пастернак і багато інших будуть зачаровані його прозою.

 

Обсяг книг і статей про нього набагато перевищить обсяг його власних книг. Про нього писатимуть, що він «створив або винайшов особливу, не схожу на традиційну, форму роману», що «за своєю формою його роман виявився одним з елементів модерністської революції в прозі XX століття, одним з елементів зміни нашого художнього сприйняття світу». Його назвуть мало не головним романістом Європи. Але щоб погодитися або не погодитися з цим, прийняти або відкинути письменника на ім'я Пруст, його треба читати.

 

І повірте, це знайомство не стане для вас «втраченим часом». Пруст не той автор, якого можна перегорнути і забути. Кожен знайде в цьому читанні щось своє. Тим більше, що сам Пруст пропонував читачеві скористатися його романом для вирішення власних завдань. «Читач, - пише він в третьому томі свого роману, - може розпоряджатися ним довільно, залежно від того, що йому подобається або може стати в нагоді. Все залежить від смаку і переваг читача».

 

А багато пізніше, читаючи Пруста, Варлам Шаламов напише: «Кто будет читать эту странную прозу, почти невесомую, как бы готовую к полету в космос, где сдвинуты, смещены все масштабы, где нет большого и малого?  Перед памятью, как перед смертью, – все равны, и право автора запомнить платье прислуги и забыть драгоценности госпожи…»