Літературний щоденник Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада»
Міжнародний жіночий клуб духовного спілкування «Лада» об'єднав талановитих поетес, творчість яких тішить читача, змушує думати, приймати рішення ... Але поетові важливий не тільки відгук читача, а й оцінка колег по перу. У нашому клубі поетеси збиралися на літературні вечори, читали свої вірші, слухали інших авторів. Сьогодні ми працюємо в жорстких умовах карантину і пропонуємо віртуальні зустрічі з поетесами нашого клубу - своєрідний літературний щоденник. На його сторінках можна буде помістити кілька найяскравіших віршів, які стали візитною карткою поетеси.
Лариса Французова - найжіночніша поетеса Міжнародного жіночого клубу духовного спілкування «Лада», тільки вона може писати так щиро про любов, про жінку, про її надії і мрії... Але тільки сама поетеса може найкраще розповісти і про себе, і про свою творчість.
Дорогий мій читач!
Всупереч правилам не стану вказувати свої досягнення. Адже це ніяк не впливає на суть моїх віршів. А висновок Ви зробите самі. Скажу лише про себе - для довірливості, яка випереджає Таїнство читання.
Моя колиска - Коктебель, моя стихія - Вірші.
У них вкладаю душу, розум, сили - всю себе. В Поезії я як на долоні нага, але мені не соромно, адже я чесна. І відчуваю те саме, що і Ви. Бажаю бути коханою, але більш - любити (це важливіше для Серця), бажаю щоб мене неправильно зрозуміли, але більш - розуміти (ніж чекати розуміння від кожного, простіше прийняти всіх, але все ж хочеться!), Бажаю бути щасливою, але більш - щастя свої дітям (ми всі хочемо, щоб хоч на трішечки їм краще жилося). Я так само страждаю від зрад (найбільше розчарування для мене - в «друзях»), мені властиві і ревнощі, і амбіції, і гнів. Я така ж, як всі. Як ви. Дякую Богові за Уроки, якими буваю приземлена, а свої злети вважаю Його заслугою, собі визначаючи роль приймача, повертаючи даність працьовитістю (іноді, на жаль, нейтралізованим лінню, від чого Душа в зневіру). Люблю сонце на заході, плескіт хвиль, квітучу бузок, шум корабельних сосен, цокіт падаючих бус, прощальний гудок катеру і політ чайки, що символізує моє ім'я.
А тому намисто моєї лірики зібрано з усіх цих намистин.
Приміряйте! Воно може Вами носитися, зберігатися в скриньці або бути подарованим...
З теплом, Лариса Французова
О женщинах
Есть женщина-праздник, есть женщина-сказка,
Одна – за вуалью, другая – за маской,
Одна обожает возиться с детьми,
Другая же – быть героинею СМИ.
Тем – брюки идут, эти – носят корсеты,
Та – в центре внимания, эта – с секретом,
Одни верят в байки, другие – в романы:
Марины, Ирины, Галины, Светланы,
Елены, Натальи, Татьяны, Ларисы:
Те – дамы учёные, эти – актрисы…
Бывают степенные, скромной натуры,
Иные не могут жить без авантюры,
Есть женщина-осень, есть женщина-лето,
В одной – море грусти, в другой – море света.
Одни – интроверты, другие – открыты,
Одни – над кастрюлей, другие – над бытом.
Учтите ещё, что у каждой из дам
Свой имидж, характер, харизма и шарм.
Одна – дочь Мороза, другая – Огня,
И в каждой достаточно ночи и дня…
Все разные внешне, во вкусах, в желаньях,
Но каждая хочет тепла, пониманья.
И каждая, каждая в гневе опасна,
И каждая, каждая в счастье прекрасна!
Красная помада
У каждой женщины должна
Быть красная помада,
Она – кудесница, она –
Магнит мужского взгляда.
Для встречи важной, роковой
Она необходима,
Неважно: осенью, весной,
Порою летней, в зиму.
Помада эта – страсти цвет
И женственности знамя,
Гласит как будто: «Есть секрет
Меж алыми губами».
Хозяйке шарма придаёт
И трепетности – также,
Сознанья не перестаёт
Мужского будоражить.
Она – союзница в делах
Интимно-деликатных,
Уверенный лишь кистью взмах –
И дамочка пикантна!
В гостях, в театре, во дворце
И не любовной встрече
Помада будет на лице
Смотреться безупречно.
Оттенка ль терпкого вина,
С нюансом ль шоколада…
У леди истинной должна
Быть красная помада.
Любовь к тебе
Моя любовь к тебе – не год, не век,
Не срок! Я знаю – вечность будет длиться.
Моя любовь жива, как человек,
Она свободна и легка, как птица.
Просторна и светла, как небосвод
Погожего сентябрьского утра,
Соединенье самых быстрых вод
И тихая заброшенная бухта.
Уютный многоярусный корабль,
Плывущий между рифов безмятежно,
Её цвета: индиго и коралл,
Её приметы: глубина и нежность.
Мягка и невесома, точно пух,
Смела и вероломна, как данайцы,
Моя любовь – слиянье сильных двух
Пульсирующих огненных вибраций.
Имбирна, капучинова, горька
И неделимо-цельна, как окружность,
Как поле – широка, как грань – тонка,
Янтарна, перламутрова, жемчужна!
Новини та
